Що хорошого. Улюблена українська музика
Це мав би бути щотижневий список рекомендацій всього хорошого — книг, музики, ігор, коміксів чи рецептів від наших авторів й авторок, аналітикинь й аналітиків й інших людей, які працюють в «Детекторі медіа». Але зізнаємося: кілька тижнів ми пропустили. Роботи було багато, закривали рік, в новий запливали, вигадували теми досліджень й аналітичних текстів, писали новини і все таке. Між цим всім, ми все ж прагнули шукати хороше і ділитися з ним. Цього тижня підготували тематичну добірку: розповідаємо в ній про українську музику, яка лоскоче вуха, змушує замислюватися про важливе й огортає мов тепла і м’яка флісова ковдра. І приємного!
Отар Довженко
Я впевнений, що про нову музику вам розкажуть мої колеги. Мій старперський музичний світогляд зафіксувався двадцять років тому, тож пораджу п’ять пісень, яких сучасні люди не знають і «Радіо Байрактар» не крутить (я так думаю; радіо не слухав).
«Мертвий півень» — Гобелен (справжня версія). Групу «Мертвий півень» найчастіше асоціюють із померлим нещодавно Міськом Барбарою, і це логічно, бо більшість пісень співав таки він. Але були у «півнів» ще двоє вокалістів — Ярка Якуб’як, яка давно живе за океаном, і Любомир «Футор» Футорський, який перестав займатись музикою і зайнявся, ну, іншими справами (наприклад, любить сперечатись у фейсбуку). Цю — першу — версію «Гобелена» співає саме Футор, і вона прекрасна — ніжна, глибока і саме така, на яку заслуговує один із найліричніших віршів української поезії 90-х. Щоправда, вдумавшись у цей текст Віктора Неборака, я в якийсь момент зрозумів, що в пісні не там, де слід, розставлені паузи. Але це робить її ще ціннішою — як перлину неправильної форми. Пізніше цю пісню переспівав Барбара, але, як на мій смак, це зовсім не те.
«Шоколад» — Слухай, але мовчи. Усі люблять Сергія Жадана, а віднедавна ще й мріють із ним поцілуватись. Я Жадана поважаю, але музичні інтерпретації його віршів, як і його пісенна творчість, залишають мене глибоко байдужим. Окрім цієї джазової інтерпретації дуже близького мені вірша. Напевно, це тому, що він про воду і риб.
«Горобчики & Omodada» — Мар`яна. Зараз Наталія Багрій відома поціновувачам української музики як вокалістка групи Tik Tu, але в минулому вона писала й такі безбашенні пісні, й ця мені особливо зрезонувала — така чудернацька, ні на що не схожа. Цю пісню можна використовувати як пояснення, чому я не люблю відеокліпи. Уява краще за кліпмейкера візуалізує героїню, сусіда Максима і те, що між ними.
Nikita — Не вертайся в Ісландію. Цю пісню я почув по радіо 25 років тому, а нещодавно знайшов на якомусь піратському сайті. Це український кавер на To France співачки Наталі Мирної, яка тоді називалась Nikita (бренд був невдалий і вона скоро перебрендувалась), а музику і слова забезпечила ще та, стара група «Скрябін». Аж шкода, що вона загубилась разом із величезним масивом якісної, але не розпіареної музики кінця дев’яностих, яку змінила пластикова русифікована попса двотисячних.
Тарас Чубай — Під облачком. Це акапельне виконання всім відомої і багатьма співаної лемківської пісні. Лемківські пісні тепер у тренді, але «Під облачком» я б розглядав окремо, бо вона, по-перше, дуже лірична, по-друге, дуже легко перетворюється на попсу і втрачає нерв (саме це сталося з усіма її сучасними інтерпретаціями). В тому, як її співав Тарас Чубай у телеефірі двадцяти-з-чимось-річної давнини, мені вчулося справжнє почуття.
Ольга Білоусенко
Суто статистично в моєму плейлисті буде більше не української музики. Найбільше, мабуть, там буде американців, британців, німців. Купа всякої східної музики, щось типу Altin Gun, які типу нідерландці, хоча насправді із Туреччини, і звучать відповідно. Купа всякого африканського, а ще — іспаномовного. Я щиро вважаю, що наслуханість формує життя наше. Звісно, я дещо гіперболізую, але те, що ми слухаємо — багато говорить про нас. Тому я навіть дозволила собі запитати на співбесідах, яку музику слухають кандидати і кандидатки на посаду аналітика «Детектора медіа». Бо музика вчить нас багатьом речам, стабілізує й інколи — дає рівновагу.
Попри велику наслуханість, музики української я слухала не так вже й багато. Мені, наприклад, довго було соромно, що я знаюся на німецькому романтизмі більше, ніж на українському; що слухала симфонії Густава Маллера в десятки разів більше і вдумливіше, ніж симфонії Бориса Лятошинського. Але слухаючи українське, я відчуваю більше. Давно це помітила. Спершу здивувалася, що плакала, слухаючи українську оперу Лисенка більше, ніж коли слухала Пуччіні. Знаєте, щось всередині вмикається. Звісно, так працює не з усією українською музикою: її досі є багато поганої, і так буде завжди. Але тут будуть мої треки (я навіть обійдусь без музики академічної!), які торкають й дають відчути красу музики по-справжньому.
Почнемо з вусатого фанку: рвані карпатські ритми, напівнародні наївні тексти. Моїм провідником у світ українського фанку став C.J.Plus, який збирає платівки з цієї музикою там, де лише можливо. Вперше я слухала їх на першій річниці радіо «Єден». Ця музика створює такий собі наївно-український вайб: наприклад, я обожнюю пісню про трембіти. Попри всю наявність приходить розуміння: в часи радянського музичного примітивізму в Україні робили кльову і стильну музику свого часу. Більше «Вусатого фанку» можна послухати в сетах того ж C.J.Plus.
І якщо вже я почала про вечірки від радіо «Єден», то не так була остання, де виступав львівський гурт «Пиріг і Батіг». Вони створюють музику на тексти українських поетів, а ще вишукують всякі автентичні штуки. Наприклад, колядки. Але я почула і полюбила їхній трек «Гаї шумлять»: за чистий і прекрасний вокал соліста й за…синкопації. «Горить, тремтить ріка……як….музика». Це я намагалася відтворити синкопацію розділовими знаками, але вийшло погано. Краще просто послухайте пісню.
Я маю сентименти й до вокалу Даніели Заюшкіної із Vivienne Mort. Бо ця жінка вміє виспівувати чистим голосом дивовижні нетривіальні гармонії. Наприклад, як у пісні «Змія». Маю її на вінілі, до речі.
Колись на моєму старому ноуті була папка із претензійною назвою «вокали». Там були пісні, виконавці яких вражали мене чимось. Наприклад, гарним вібрато, мелізмами, вмінням гарно йти на піано. Або просто там були треки людей, чиї голоси чимось добре запам’ятовувалися. Так от пісні «Мертвого півня» потрапляли саме в цю папку на робочому столі, бо в звичному плейлисті їх не було. Але те, як своїм низьким прекрасним голосом, Місько Барбара виспівує, хоча точніше — проговорює текст пісні про «Гуцулку Ксеню», я готова слухати сотню разів.
От пишу і думаю, що цей список може бути таким довгим… Проте треба його закінчувати і зроблю я це музикою сучасною. Розповім вам про гурт Ptakh Jung, який створює якусь дивовижну новітню музичну архітектуру. Наприклад, як у пісні Monika.
Наталія Лигачова
Завдяки «Євробаченню» в минулому році я відкрила для себе Kalush та Skofka. Тепер слухаю досить багато їхніх пісень, незважаючи на те, що в чомусь вони, як на мене, займаються самоповторами:). Улюблені, окрім «Не забудем і не пробачим» та «Батьківщини», — «Давай начистоту», «В дорогу», «Додому».
«Не забудем і не пробачим», думаю, увійде до класики воєнної української пісні. А «Батьківщині» я навіть простила двозначність однієї фрази, через яку виник скандал.
З останніх українських композицій також сподобався кліп OLIVAN - ДОРОГА (feat NEGODA). Ну, і я давно є шанувальницею The Hardkiss.
Артур Колдомасов
Коли я востаннє перечитував матеріали цієї рубрики, я і не міг собі уявити, що вже скоро стану її частиною. Життя доволі часто дарує нам багато різних несподіванок і музичні відкриття є їх значною частиною. Взагалі, музика сильно вплинула на мій світогляд і буквально формує ритм мого життя. Вона допомагає мені не загубитись у потоці страшних речей, що відбуваються у світі, а також не дозволяє одягнути рожеві окуляри. Музика також дає мені відчуття часу: я люблю сучасний звук.
Дитинство у школі мистецтв та підлітковий тісний контакт із «Євробаченням» дали мені зрозуміти, як це важливо водночас не втрачати глобальне креативне бачення і цінувати деталі. Це дуже сильно допомагає мені й заряджає енергією ризикувати.
На жаль, іноді подібної жаги до ризику не вистачає українській музичній сцені. Хоч в Україні є неймовірно велика кількість чудових виконавців, рамки індустрії або самоцензура змушують як цих артистів, так і авдиторію заганяти себе у ці рамки. Досвід показує, що українська музика може бути частиною сучасного світового авангарду, коли не боїться ризикувати. Саме подібне відчуття ризику притягує мене до європейської та американської музики.
Однак усе ж є один український музичний альбом, який я ціную та який нагадує мені про моє минуле. Музика є дуже важливим «транспортом» для спогадів і альбом Христини Соловій «Любий друг» є чудовим прикладом цьому. Хоч музичні критики і не надто оцінили цю роботу, вона звучить як чудовий симбіоз європейського та українського саунду. Цей альбом ніби нічний потяг «Укрзалізниці», яким я їду до Острога у свої роки навчання в університеті.
Наталя Притуляк
Цього року я рекомендую усім своїм друзям пісні українського електронного музиканта thekomakoma (справжнє ім'я — Сергій Сілаков), який для мене став справжнім відкриттям року. Спершу побачила і почула його у тіктоку і подумала: «З’явився новий народний артист Андрій Мацевко». Але, коли передивилася більшість його відео у тіктоку, зрозуміла, що це недооцінений майбутній співак. Тексти його пісень прості, але настільки чуттєві, теплі та щирі. Того дня я сотні разів слухала його пісню «Сонечко», а потім «Телескоп» та «Сердечко 2». До речі, наприкінці минулого року він робив тури Україною, зал був переповнений фанатами.
Коли хочеться відволіктися після напруженого робочого дня і є настрій щось поспівати, обираю найпопулярніші треки гуртів The Hardkiss, Один в каное, Антитіла, KOLA, Go_A та Христину Соловій.
Ярослав Зубченко
Ольга Білоусенко, попри обіцянки, досі не порадила мені книгу про фізику та психологію музики, тому я досі насолоджуюся цим мистецтвом як звичайний глядач на магічному шоу. Звісно, коли ти розумієш трюк, то починаєш цінувати його ще більше: відзначаєш моторику рук майстра, якісний інструментарій, креативний підхід і навіть відсилки до інших робіт. Але магія втрачається.
Зараз я досі не знаю, чому ця дурнувата скрипка у Ride of Rohirrim пробиває мене на сльозу. Чому електрогітара — це найкращий інструмент в історії людства. І що робить «Зиму» моїм улюбленим «Сезоном». Загалом, для мене музика багато в чому досі про емоції та враження. І я досі добре розділяю об’єктивно найкращу музику (Pink Floyd) та улюблену (Pink Floyd). Тому тут про пісні, які ви чули, які я майже не слухаю, але які для мене чимось особливі.
Тартак — «Я не хочу бути героєм України». Євромайдан, третій місяць навчання в університеті, я виходжу з підземного переходу. Поняття не маю чому, але там грає саме ця пісня і, зараза, резонує. Це зла, ем, композиція про людей, які втомилися наступати на ті ж граблі та тягнути за собою інертних співвітчизників. За майже десять років після нашої останньої революції приємно визнати, що вона нарешті більше не актуальна. Єдина пісня, яку я знаю, яка перестала бути актуальною.
Паліндром — «Не дожив». Не знаю, чи ви знаєте цю історію, але, коли бог створював світ, він дозволив дияволу створити одну річ. І той створив реп. Тому домовимося на березі, що «Паліндром» — це не реп. А «Не дожив», — можливо, найсильніша композиція українською мовою.
Курган feat Agregat — Кровавый кулак. Що це була б за підбірка без «Кургана й Агрегата». Серед усієї їхньої творчості виділю композицію, яка все почала — «Сєльська драка». Так само, як є мелодії створені лише для оркестрового виконання, ця створена для відтворення через динамік кнопочного телефону. У гарній компанії. Один в каное — Ікони. Єдиний гурт в усьому цьому тексті, на концерті якого я був. І давайте не будемо дискредитувати мене ще більше.
Скриншот відео: Olivan/YouTube