Власник книгарні Readeat Дмитро Феліксов: «Шоубізнесова тусовка більш консервативна, ніж літературна»
Нагадаю, що маркетолог Андрій Федорів вирішив по-дружньому проанонсувати відкриття книгарні та написав у фейсбуку, що українці мало читають, тому «бідні, бо дурні», а «класних книжкових майже немає». За що, безумовно, добряче відгріб. Його критикували за недостатнє знання сучасного книжкового ринку і знецінювання. Класні книгарні у нас, звісно, є. Але ситуація з читанням справді не так щоб була райдужною. Про неї і трохи більше про сам скандал читайте ось тут.
Власник книгарні Дмитро Феліксов упродовж багатьох років успішно займався шоубізом, зокрема організацією концертів. У книжковій справі він новачок. Тому до нього є певний скепсис. Тим паче, що Феліксов одразу заявив про свої вкрай амбітні плани зробити найуспішнішу мережу книгарень і показати вам тут усім, як треба.
Відкривали Readeat два дні. Перший — для блогерів та видавців, другий — для різних знаменитостей. Я пішла на другий. Відгуки з першого читала здебільшого позитивні, чому подивувалася. Але й справді, прискіпатися, навіть за великого бажання, поки нема до чого. Ну от хіба деякі книжки все ж продають не за ціною видавців, як позиціонується.
Решта — гріх жалітися. Книгарня має два поверхи. На першому — стелажі, невеличка зона зі столиками та кріслами, можна купити каву чи навіть торт.
На другому крім книг теж є дивани, рояль, камін, вінтажні меблі, паперова Батьківщина-мати. Можна також сісти за столиком з ігристим та дивитися на вулицю. Усе це має створити особливий імідж книгарні.
Під час срачу популярною була думка, що всі ці викаблучування з кріслами зайві. Але це ви, панове, не бачили, скільки селфі шановні гості наклацали за весь вечір.
Музику обіцяють щодня — гратиме рояль. Графік подій теж має насичений вигляд. Лого книгарні — котик. Це Феліксов придумав разом із сином. Каже, що, цілком можливо, запросять мешкати до книгарні і справжнього кота чи кішку.
Дмитро Феліксов у різних інтерв’ю говорив, що вважає своє неофітство у книжковій сфері перевагою. І ще вживав таку фразу як «радикальна відвертість». Я вирішила відірвати його від спілкування з гостями, аби розпитати про це більше. А також про ефект від скандалу, проблеми книжкової сфери і, звісно, творчі плани.
— «Добре те, що я не з тусовки» — я маю на увазі, що у мене нема такого травматичного досвіду, який … — тут, може, слово «травматичного» неправильне. В мене немає того досвіду, який каже, що щось не вийде, щось не треба робити, вже пробували, були, не треба. Бачили, знаємо, не варто. У мене всього цього нема. Я беру виключно своє розуміння того, як будувати сервісно орієнтовану компанію, знати потреби читача, — провів для цього дослідження, розробив свою бізнес-модель, план і по ньому рухаюсь.
— А ви думаєте, що у представників книжкової галузі значно більше такого песимізму?
— Справа не в тому. Я, наприклад, 23 роки у шоубізнесі. У мене точно є досвід, який заважає щось пропонувати цьому ринку. Є таке внутрішнє рішення, що у тій галузі я, умовно кажучи, всі найбільші виклики вже кинув сам собі і досяг результату. Хоча насправді там багато чого цікавого, але мій досвід не дає мені можливості це розгледіти чи на це звернути достатню увагу.
А тут цього досвіду немає. Мені здається, це офігєзний ринок, на якому я можу проявити свої найкращі здібності і дати щось корисне читачу. І видавцям як створювачам контенту.
— А під «радикальною відвертістю» що ви мали на увазі?
— Маю на увазі, що у мене не буде і нема тем, закритих для дискусій, пов’язаних із тим, що я роблю. У цій галузі… Хоча не лише в ній. Це, мабуть, не критика книжкової сфери. Але це було мені помітно, коли проводив інтерв’ю з видавцями. Вони прямо засмучувалися від того, що в них недостатньо аналітичної інформації з приводу продажів у книгарнях, з якими вони співпрацюють. Деякі з них не розуміли, як їхня книга продається чи почувається відносно якоїсь іншої книги. Вони досить стримано спілкуються про внутрішньогалузеві питання чи діляться інформацією, яка є взаємно корисною. Я хочу це змінити.
— Як зараз оцінюєте той скандал, який з вами трапився? Це позитивно вплинуло на впізнаваність та імідж книгарні чи ні?
— Однозначно на впізнаваність вплинуло. А позитивно чи негативно — залежить від того, хто за цим спостерігав. Думаю, що користі в середньостроковій перспективі більше, ніж шкоди.
Чесно вам скажу, я цей скандал пропустив — три дні був у горах. Усе, що я побачив, — це публікацію Федоріва, яку я для себе оцінив як «о, про мене написав Федорів!». Написав у коментарях «дякую» і пішов у гори. Через три дні спускаюся, а тут вже така купа всього.
— А там уже цей срач закінчився і почався новий.
— Так-так-так! Для мене це було дуже несподівано, тому що в шоубізнесовій тусовці такого немає. Вони більш консервативні, вони відверто не критикують одне одного, не втягують одне одного у скандали. Є такий, знаєте, внутрішній пієтет. Тут цього немає. Культурна галузь трішки про інше. Люди постійно говорять, що їх не влаштовує, що їм не подобається. Та іноді здається, що це єдине, про що вони в принципі можуть говорити.
Я подивився декілька пабліків, які мене критикували, глянув, хто з них написав про відкриття книгарні. І зрозумів, що ніхто з тих, принаймні кого я подивився, не прийшов.
— До речі, я не бачила поки жодного негативного відгуку з першого дня відкриття.
— Так, я теж. Ну, нейтральні такі є. «Ну, непогано — подивимося чи доживе до весни», — це хтось у коментарі написав.
— Тобто негативу не було, але був скепсис?
— На мене це не впливає. Зовсім. У мене є розуміння того, що я хочу зробити, як я хочу це зробити. А як це оцінюють люди — мені це цікаво і важливо виключно з боку того, яка користь у тому є. Наприклад, я дуже люблю книгу «Скарга — це подарунок. Як зберегти лояльність клієнтів». Ця книга — така філософія про те, як має поводитися будь-яка сервісна компанія. Основна думка наступна: коли люди скаржаться, то вони виконують за вас велику роботу. І ваша задача — зрозуміти, що хтось щось побачив і вам це повідомляє. Питання в тому, як вони це побачили і як це повідомляють.
— Це вже їхні проблеми?
— Так, це вже їхній рівень культури, наприклад. Але я на це все дивлюся з точки зору, яка в цьому користь. Якщо це конструктивна критика, я кажу «дякую» і виправляюся. Не бачу нічого фатального в помилках у бізнесі, в житті. Їх не може не бути, якщо діяти.
— Тобто ви не жалієтеся, як багато хто, що «хейтери мене захейтили і я тепер страждаю»?
— Та ні. Зовсім ні. Я посміхнувся, бо люди там собі фантазували про якийсь віртуозний маркетинговий хід. Нічого такого не було. Але якось воно вплинуло на декілька речей. Перше — впізнаваність книгарні. Друге — галузь заворушилась і почала говорити про якісь проблеми, які всередині існують. Вважаю, що у якомусь сенсі я на це вплинув. Бо я той, кого обговорювали. І так вийшло, що видавці почали об’єднуватися заради того, щоб зробити дослідження. Нас теж доєднували до цього. Культурний фонд оновив перелік книгарень. Вважаю, що це вже позитивний вплив. Клас! Ось із таких маленьких кроків усе це і збудується.
Треба трішечки ворушитися. Трішечки драйву, рок-н-ролу. У мене це є, я це завжди любив. Чи не найбільші концерти у цій країні розробила компанія, яку я заснував. Думаю, що буду корисним.
— Скажіть ще за назву. «РідІт» же правильно вимовляти?
— Без акценту на «І», просто «Рідіт».
— Ок. Є думки, що зараз назва англійською чи латинкою — поза тенденцією. Багато хто взагалі перейменовується.
— На українську.
— Так.
— Я шукав, шукав. Але не ставив собі обмежень, що це має бути суто українська назва. Коли загадав собі займатися книгами, то одразу зареєстрував юридичну особу і подав у реєстрацію торговельну марку. Перша назва у мене була «Літера». Маю троє дітей, і щоразу, коли ми були в очікуванні, то загадували спочатку, хлопчик це буде чи дівчинка. І одразу думали, як назвати. Ми не чекали УЗД чи вже народження. У нас цей процес у якийсь спосіб відбувався. Я просто до чого. Народилась ідея, і я подумав: ця ідея буде називатися «Літера». Але коли вона вийшла у світ, то у певний момент часу зрозумів, що це не може бути «Літера», і почав шукати іншу назву.
— Розкажіть, які івенти у вас вже заплановані.
— Запланована з Жаданом автограф-сесія, заплановані музичні читання з Анею Завальською. Вона буде читати, а чоловік буде акомпанувати. З деякими видавництвами заплановані презентації. Діма Монатік випускатиме книгу — буде презентація. Згалом я розраховую на те, що ми будемо робити щодня події. Навіть по дві.
Тут до нас підходить Маргарита Січкар з величезним пакетом з книжками. Дмитро явно радіє і швидко пропонує їй заходити щодня. До речі, для таких оказій на першому поверсі поставили поштомат — можна надіслати собі все додому, якщо не хочеться тягти. Або комусь на подарунок. Поки така штука працюватиме два тижні, але якщо процес піде, то послуга лишиться. А Дмитро тим часом закінчує розповідати про свої плани на майбутнє.
— Я хочу робити дитячі читання. Ми зараз підбираємо людей з досвідом, щоб вони класно читали дитячі книги. Батьки приводитимуть своїх дітей, а їм читатимуть щось із того, що в нас є.
Також Дмитро обіцяє, що невдовзі з'явиться і онлайн-книгарня. Що ж, цікаво буде спостерігати за цією мережею та чи справді вона зробить революцію на нашому книжковому ринку. А поки ось вам трішки фоток Сергія Жадана та інших гостей відкриття.
Фото: Максим Поліщук
