«Я тепер розумію, чому Іван з тобою одружився!» У Києві показали стрічку про Івана та Марту Дзюбів
Ще у трейлері є такий момент. Пан Іван говорить: «А може краще "Марта і Іван"»? І, чорт забирай, він мав рацію. Бо вийшло так, що пані Марта стала центральною фігурою цієї оповіді. Бо, з одного боку, у фільмі використаний класичний прийом, коли героя описують через думки та спогади іншої людини. Але це далеко не лише портрет визначного шістдесятника, написаний його дружиною.
Це справді фільм про дружину Івана Дзюби. Вона, сказав мені Сергій Буковський, не надто задоволена цим фактом. Проте зала в Українському домі на недавньому показі була в захваті. Пані Марта – справжня кінозірка: елегантна, красива, доглянута, стримана, але водночас розкута на публіці. Вона знає, як відповідати лаконічно, точно і водночас яскраво. Дивлячись на неї, просто шкірою відчуваєш, що таке інтелігентність. Вроджена, природна, якої неможливо навчитися чи імітувати. Тому їй довелося цілий вечір слухати дифірамби.
У залі — купа популярних блогерів. Ще кілька років тому цю публіку навряд можна було побачити на такому фільмі. Проте нині інтерес до історії зріс блискавично.
Після показу відбувається традиційне обговорення. Встає Роман Балаян і, відмовившись від мікрофона, починає серію компліментів. Звісно, у своєму стилі, тому збережу мову оригіналу: «Ну какааая ты в молодости! Елки-палки! Я теперь понимаю, почему Иван на тебе женился». Разом із ним це розуміють й інші люди у залі. Далі пан Роман додає ще таке: «Ліна Костенко, Іван Дзюба та Святослав Вакарчук – для мене і є Україна». Бурхливі оплески.
Але все ж, основний настрій обговорення можна описати фразою, яку сказав хтось із присутніх: «Чоловік такий, яка поруч із ним жінка». Якщо врахувати, що Марта Дзюба не надто зраділа, що стала основною героїнею фільму, то боюся навіть припустити, як вона почувалася від такої кількості уваги. Вона була сама, без чоловіка. Нагадаю, що Іван Дзюба помер за два дні до повномасштабного вторгнення, а перед цим довго хворів.
В залі виявилася і письменниця та дружина дослідника Голодомору Джеймса Мейса — Наталя Дзюбенко-Мейс. Вона згадала, як вперше прочитала «Інтернаціоналізм чи русифікацію?». Читала кілька годин і тоді, каже, їй зробилося моторошно. Все тому, що, як виявилося, вона нічого не знала про історію своєї країни.
Сам фільм «Іван та Марта» далекий від пафосних розповідей про шістдесятників, героїчних та сміливих людей, які боролися з радянським ярмом і падали грудьми на амбразуру щодня після ранкової кави. Пані Марта прямо говорить, що її чоловік не був готовий до такої долі та постійного протистояння. Коли його заарештували, то за якийсь час він написав покаянного листа. Такого, до речі, писав і Стус після першого арешту, але потім вирішив діяти інакше. Але у Дзюби були інші міркування і дружина його підтримувала.
У нього був туберкульоз, і умови в’язниці він, найімовірніше, не пережив би. Пані Марта каже, що наполягала на цьому листі. Це рішення підтримував і режисер Сергій Параджанов та постійно повторював, що «його треба витягти звідти». Себе ж вона героїнею не вважає тим паче: «Я просто хотіла нормально жити».
На жаль, цей дурнуватий пафос, яким ще зі школи виряджали визначних українців, приніс багато проблем у сприйнятті. Така чисто радянська героїка повністю позбавила їх усього людського, і нині доводиться показувати очевидне: ці всі персони на відомих фотографіях і портретах мали свої слабкості, робили помилки, хотіли жити в нормальних умовах і, страшно подумати, любили не лише Україну.
Те, що в Марти та Івана Дзюбів була любов-любов — із цього фільму зрозуміло абсолютно точно. Вони познайомилися у Львові на літературному вечорі. Вона прийшла подивитися перш за все на Дмитра Павличка. Також виступали Вінграновський, Драч — не дуже їй сподобалися. А от Дзюба був нічого таким, може бути. Він підійшов до неї і не відходив увесь вечір. Поводився вже доволі зухвало, і пані Марта побоювалася, що згодом потрібно буде це пояснювати мамі і теті. Що це за танці та ледь не обіймашки із поки незрозуміло ким?
Вони домовилися про побачення наступного вечора і пані Марта розповідала, що не могла собі вирішити: йти чи ні? Помила голову — і тут у двері задзвонили. Це був Іван, який не хотів чекати до вечора. Потім вона зізналася, що він зробив їй пропозицію ще тоді, під час знайомства. Зазвичай такі імпульсивні рішення не закінчуються чимось серйозним, але тут інший випадок.
«Іван та Марта» — фільм про любов, ніжність, взаємну підтримку та повагу. Причому без шмарклів та сентиментів. І навпаки — з гумором. Я взагалі постійно дивуюся, як Сергій Буковський змушує героїв практично всіх своїх фільмів так влучно жартувати. Це завжди щось іронічне, може, з підколкою і якось в одному стилі. Режисер мені сказав, що все просто: він з ними сам жартує і налаштовує на такий лад.
Стрічка мала вийти у прокат уже цього тижня, і вже можна було купити квитки на сайтах різних кінотеатрів. Але щось пішло не так, і стрічку довелося з прокату зняти. Точніше, призупинити. Усе через якісь проблеми з документами. Ось заява від авторів:
У цьому дописі можна звернути увагу на фразу «офіційна версія», ну, тобто є ще якась. «Детектор медіа» нині з'ясовує ситуацію у продюсерів стрічки та Держкіно.
Але багато наших кінематографістів підозрюють у цьому якусь диверсію з боку Держкіно. Нагадаємо, що Сергій Буковський днями підписав листа від кіноспільноти до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля. Вони просять Кабмін не підписувати Стратегію розвитку кіно до 2027 року, яку розробили представники Держікно. Саме керівництво інституції — Марину Кудерчук та Юлію Шевчук — спільнота вимагає звільнити через, як вони вважають, профнепридатність та руйнування вітчизняного кінопроцесу. Далі — оголосити новий конкурс, прозоро його провести і розробити нову Стратегію.
Фото: кадри з фільму «Іван і Марта»
