До дідька правила! Алан Бадоєв образився на організаторів «Золотої дзиґи», які не відібрали його фільм «Довга доба»
У коментарях шанувальники Бадоєва вже обкладають «Золоту дзиґу» і всіх причетних останніми словами. Як сказала би Марія Єфросиніна: вбивають, розпинають і лінчують. І тут яскравий приклад того, коли люди трохи не розібралися або, ще гірше, справді вважають, що всілякі правила та регламенти — то для бідних.
Напередодні організатори премії оголосили довгі списки в шести категоріях. Там, звичайно, страшна інтрига в категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм», навіть і не знаю, хто стане переможцем. Насправді ні — там є «20 днів у Маріуполі» і всім усе зрозуміло. Хоча, можливо, українські кіноакадеміки нас і здивують — хтозна.
І ось нині Алан Бадоєв нам повідомляє в інстаграмі, що він теж подавався з документальною стрічкою «Довга доба», а ці падлюки її проігнорували.
Режисер пише, що навіть отримав пояснення, і воно, як на мене, цілком передбачуване. У премії є регламент (як і в кожної нормальної премії), певні технічні характеристики, які стрічка мусить мати. Вони чітко прописані на сайті «Золотої дзиґи»:
«Повнометражні ігрові та анімаційні фільми, які були в українському кінопрокаті хоча б тиждень у період з 01 березня 2023р. до 29 лютого 2024р.
Повнометражні документальні, короткометражні ігрові, короткометражні анімаційні фільми, які були в українському прокаті хоча б тиждень або брали участь у конкурсі кінофестивалю з історією щорічної діяльності не менше 5 років та наявністю професійного журі у період з 01 березня 2023р. до 29 лютого 2024р.»
Жодному з цих критеріїв «Довга доба» не відповідає. Фільм не був у комерційному прокаті (були благодійні покази) і брав участь (та переміг) у скандальному фестивалі Cinema For Victory, який відбувся вперше.
Але режисера це пояснення не влаштувало, бо він, вочевидь, бажає, щоб заради нього організатори свої правила порушили:
«То я хочу запитати як раду фестивалю “Золота дзиґа”, так і просто наших культурних діячів: чи один і той самий рік у нас всіх за вікном? Бо мені здається, що я живу третій рік в країні, де йде повномасштабна війна, де люди максимально заохочують спільноту до благодійності, до визначення важливості соціальної місії, спрямовуючи всі процеси на допомогу нашим захисникам…
За ці роки змінюються усі галузі, щоб бути актуальними та корисними сучасній Україні.
Своє запитання я адресую оргкомітету “Золотої дзиґи”, тим, хто разом зі своєю країною має бути готовим до змін і руху вперед. Чи не вважаєте ви, що надійшов саме той момент доцільності менш формального підходу у відборі кінострічок та їхній відповідності духу часу, в якому ми живемо? І який набагато гнучкіший, аніж здається на перший погляд».
Директорка Української кіноакадемії (яка і є організатором) Анна Мачух прийшла до Бадоєва в коменти і ще раз пояснила, що порядок є порядок:
«З великою повагою ставлюсь до вашого фільму, але Кінопремія Золота Дзиґа це не фестиваль, а Кінопремія, і ви маєте поважати наші правила, як ми поважаємо наших учасників. Правила формувались з урахуванням міжнародних стандартів та воєнного часу. Ми внесли правку про те, що фільму досить участі в конкурсній програмі поважного кінофестивалю (від 5 років існування), чого раніше не було. Фільм не був на такому фестивалі представлений, не був в прокаті. На кінопреміях оцінюють фільми, які побачили багато глядачів, це фінальна стадія глядацького шляху для фільму».
Але режисер і після цього не заспокоївся:
«Я вас хочу спонукати замислитись для чого ви працюєте в цей час … що саме головне в вашій меті … я наголошую що зараз не час бути формалістами , час бути людьми що розуміють час в якому живе Україна, що таке устав, що таке якісь правила – зараз ми маємо вшановувати різні шляхи по яким тільки починає йти індустрія. Це все наразі».
Від себе додам, що шляхи та «якісь правила», за якими починає йти індустрія, – формуються вже давно. «Золоту дзиґу» вручають з 2017 року, є й інші премії і у кожної є регламент. І, так, його можна обговорювати і дискутувати, проте варто це робити зазделегідь. І бажано його вивчити перед тим, як подаватися.
За моїми спостереженнями, після 2022 року багато людей з інших індустрій почали знімати кіно, проте далеко не усі встигли зрозуміти, що ця галузь живе за певними законами, без яких настане хаос. Дехто навіть примудряється плутати премії з фестивалями (а там принципово різний спосіб відбору стрічок та організація). Нерідко також автори спекулюють на суспільній важливості теми своїх творінь і тим самим відповідають на критику. От, мовляв, ми зняли стрічку про війну, це ж важливо, а ви тут чіпляєтесь до художніх моментів.
Власне, «Довгу добу», попри її успіх у частини глядачів і хороші рейтинги телепоказу, критикують за слабку режисуру. Бадоєв змонтував свою стрічку зі сторизів та рилсів людей, які розповідали про те, як переживають повномасштабне вторгнення. Один із найпопулярніших відгуків, які я бачила, звучить так: «Який чудовий фільм, ми плакали». Це дуже добре, що аудиторія отримала емоції. Проте вкотре наголошую, що сльози глядачів – аж ніяк не є характеристикою хорошої стрічки.
Сам Алан Бадоєв у 2007 році зафільмував повнометражну стрічку «Оранжлав», далі кілька разів брав участь у створенні коротких метрів для російського ринку.
Але загалом не був учасником української кіноіндустрії, а переважно займався режисурою музичних відео та концертів. Тому і не дивно, що не знайомий із очевидними для наших кіношників моментами.
Нічого страшного – їх неважко вивчити. І ми бажаємо панові Алану зняти ще багато стрічок, які матимуть успіх у різної аудиторії. Але вимагати для себе особливих умов, апелюючи до змін у країні чи ще до чогось, якось не дуже конструктивно. Хоча, судячи із численних обурених коментарів, шанувальними Бадоєва із цим не погоджуються.
Фото: інстаграм Алана Бадоєва, Vogue
