Як польський театр вчив всепрощенню Дар'ю Зименко, що пережила зґвалтування росіянином
Скандал, який розгорівся в соцмережах через намагання представників польського театру нав'язати українцям дискурс про «прощення і примирення», змусив нас глибше закопатися в історію.
Сама Дар'я відкидає термін «жертва». Правильно має звучати: жінка, що пережила (а не стала жертвою) насилля. Зименко наразі є членкинею організації «СЕМА Україна» (українські жінки проти сексуального насильства і безкарності у війні). Власний досвід Дар'я використовує для допомоги іншим жінкам, яких зґвалтували російські військові. Другою важливою метою її діяльності є законне покарання злочинців. Щоб жоден ґвалтівник не уникнув суду.
Отже, суть події:
У польському місті Вроцлав пройшов невеликий театральний фестиваль, де були представлені документальні вистави-читки. Тобто п'єси на основі реальних історій. І на сцені актори без декорацій і особливих мізансцен читали ці тексти. Організатор — Інститут Гротовського, на основі якого створений «Театр на фактах». Фінансово та інформаційно цей фестиваль підтримали Вроцлавське бюро Європарламенту та департамент культури.
Серед п'єс була історія Дар'ї Зименко — української дівчини, яка в 2022 році в період окупації росіянами Київщини була зґвалтована російським офіцером.
Після читки Інститут Гротовського влаштував дискусію. Участь у ній брали режисери чотирьох вистав, представники «Театру на фактах» і Дар'я. Обговорення йшло польською, для Дар'ї все сказане (або все, що встигали) перекладали українською.
В якийсь момент модераторка почала говорити про прощення кривдників і звернулася до Дар'ї. Зименко відповіла, що прагне помсти. Але під помстою розуміє саме справедливе законне покарання і максимальний розголос. На це модераторка посміхнулась і сказала щось на кшталт: «Я питала не про помсту, а про примирення». Дар'я повторила, що мови про примирення йти не може. Далі модераторка пустилася в довгу промову про те, що зґвалтування бувають не лише на війні і що все одно рано чи пізно доводиться говорити про прощення.
Але найбільший треш відбувся в момент, коли почалися питання із зали.
В аудиторії піднялася жінка, представилася працівницею організації «Фемінотека» (займається допомогою жінкам, які пережили насилля) і сказала таке (переклад з польської):
«Дуже вірю в те, що театр і мистецтво переламають барʼєри, помсту, ненависть. Вірю, що колись і Росія, і Україна, і Білорусь — ми усі домовимося. Моя бабуся була етнічною росіянкою. Хочу, щоб ми не робили віктімблеймінгу і памʼятали про те, що насильник є визначеним типом людини, і це не залежить від національності. І це не має значення, чи то є росіянин, чи то є українець.
Звичайно, на особистому рівні має, але насправді хвиля насилля є повторювальна і з психологічної точки зору передбачувана. Чи ви вірите, що ця важка ситуація між народами, між соціальними групами, між меншинами, буде завдяки вашій праці (не знаю, як це назвати), коротше чи є надія на вихід до світла, до порозуміння між народами, чи ми в стані домовитися?»
Можна було би списати подібне питання на недалекість людини. Але це спитала жінка з організації, яка має допомагати таким, як Дар'я.
І знову, як абетку, довелося повторювати, що зараз немає сенсу говорити про примирення та прощення. Далі — більше. Чоловік в аудиторії піднявся і доволі агресивно та знецінюючи досвід Дар'ї, став говорити, що, мовляв, «ну буває, вже так сталося, це війна, нічого дивного».
Підсумовуючи, можна з упевненістю сказати, що Дар'ї влаштували публічну моральну екзекуцію.
Але скандал розгорівся після того, як виявилося, що із запису трансляції зникли шматки відео. І «абсолютно випадково» цими шматками виявилися місця, в яких говорила саме Дар'я. Аргументувала свою думку, чому говорити про примирення з насильником — нонсенс.
Ми запитали в Дар'ї, як вона взагалі потрапила в цей заміс.
— Я познайомилася з режисеркою театру Анною Вайцорік. У нас була минулого року конференція в Польщі з організацією «СЕМА Україна». Вона зв'язалась з нашими дівчатами, вийшла на нас і запропонувала свою ідею. Поставити виставу на основі історії жінки або жінок, які погодяться розповісти. Ну, власне, я погодилась, бо вона мені видалася достатньо милою, толерантною і підтримувала Україну. Тобто, в мене не виникало жодних підозр щодо неї. Ну, і про театр вона сказала теж, що вони з Україною і там все дуже адекватно.
Тобто в мене довіра сформувалася. Ну, власне, так ми познайомилися. За деякий час вона зі мною зв'язалася і взяла в мене інтерв'ю. Я їй розказала свою історію і на її основі вона поставила театралізоване читання, це так називається. Власне, до самої вистави в мене претензій немає, в принципі, як я їй розказала, вона все так і подала. В цьому плані все добре, але в контексті самого театру і що відбувалося потім — ну ви бачите, це вже окрема історія.
Яка взагалі була заявлена тема дискусії?
— У нас був блок із чотирьох ось цих читань. Наші читання, дві такі більш-менш нейтральні п'єси, вони не стосуються, в принципі, нашої теми. І одне читання було режисерки-росіянки, яка розказувала історію в своїй виставі про подружжя з Криму, чоловіка з жінкою. Чоловік, який пішов воювати на сторону Росії, і у них розгортається сімейна драма, як же бути тепер стосункам, якщо він за Росію, а вона українка.
Героїня певний час вагається, що їй робити, і в результаті вони все одно миряться. І контекст такий, що любов «внє палітікі». Ну, і мені так здалося, що вони запросили мене на це читання, бо я українка і поруч на сцені росіянка. В мене склалася така думка, що вони хотіли зробити ось такий показовий акт примирення. Типу, не всі ж погані, а є і хороші. А вийшло навпаки. І, зрештою, мої коментарі, я думаю, вирізали, бо вони були не такі, як очікувалось.
А що щодо жінки, яка ставила питання із аудиторії?
— «Фемінотека» — це польська організація, що допомагає жінкам з України, які пережили сексуальне насильство під час війни. Тобто вони як ніхто мають розуміти. І ось вона, будучи представницею «Фемінотеки», промовляє довгий спіч, змішує все, і коней, і людей. Її дуже зачепив мій коментар, що я не прагну і не бачу примирення, вважаю росіян терористами — всі ці очевидні речі. І вона каже, що її це засмутило, бо в неї бабуся етнічна росіянка. Я постраждала від рук росіян, я була зґвалтована росіянином. І хоча б з огляду на це вона не мала права цього казати. Що вже пояснювати? Тут і особисто до мене, і загально до України не мало бути такого ставлення.
Далі ще якийсь чоловік в аудиторії відмітився, наскільки я пам'ятаю.
— Так, він був такий дуже зверхній і трішки навіть агресивний. Не приймав те, що я казала. І це, до речі, був актор якраз в тій виставі режисерки-росіянки, він грав ось цього кримського «росіянина».
Після закінчення дискусії до вас хтось підійшов? Хтось підтримав? Хтось вибачився?
— Пам'ятаю свій стан, я розгублена на той момент була, і, чесно кажучи, одразу після обговорення поїхала додому. Там ще продовжувалася дискусія. Я поїхала через свій стан, по-перше. А по-друге, я не розумію польську, я б не змогла адекватно спілкуватися. Але ця жінка з «Фемінотеки» підходила до мене. Казала, що вона не хотіла особисто мене образити, «але ж все ж таки», ну, тобто, наче вибачилася, але, по факту, лишилась при своїй позиції.
Після того, як я написала про це у фейсбуці, багато хто мене підтримав і скарг багато накидали на сторінку Інституту Гратовського. В результаті театр виставив повний запис із коментарем, що був, типу, збій в інтернеті, чи щось там пішло не так. І дуже вдало вирізались саме мої коментарі. Звісно, я цьому не вірю, все зрозуміло, як воно було.
На кінець тижня, коли скандал несеться вже декілька днів, хто з поляків і в якій формі вибачився?
— Ситуація на зараз із вибаченнями: офіційні вибачення від інституту Гротовського на сторінці у фейсбуку; вибачення особистим листом на пошту від Якуба Табіша
(куратор програми Театру на фактах); вибачення від представниці «Фемінотеки» українки Ксенії Кишиш'ян — особистий дзвінок; офіційні вибачення на сторінці «Фемінотеки».
І все ж варто зазначити, що допис Інституту Гратовського більше схожий на виправдання. Почитати повністю можна тут.
«[...] Коли в театрі обговорюють чутливі та особисті теми, завжди виникають ненавмисні непорозуміння, які вимагають повного пояснення та вибачень. Просимо вибачення у пані Дар' ї Зименко за будь-які непорозуміння та шкоду, яка сталася під час дискусії під назвою "Насильство", присвяченої, зокрема, розповіді пані Дар'ї. На нашому фестивалі з самого початку ми не уникали складних тем, а також не забороняли учасникам, творцям і нашим глядачам висловлювати свою думку прямо та особисто.
Наприкінці конкурсу відбулася дискусія з творцями та, зокрема, з героїнею одного з читань — пані Дар'єю Зименко, яка пережила зґвалтування у війні, яка з власної волі та за чітко висловленим бажанням взяла участь у дискусії, а також поділилася своїм свідченням. Ми дуже вдячні їй за це. Ми вважаємо, що цю історію потрібно повторювати знову і знову, щоб ні в кого не виникало сумнівів щодо того, що відбувалося і відбувається в Україні та що робить російський агресор.
[...] З великим подивом і занепокоєнням ми помітили, що кінець дискусії некоректно транслювався в Інтернеті. Це була звичайна технічна помилка, яка не залежала ні від організаторів, ні від досвідчених і професійних, спеціально залучених стрімінг-продюсерів. Того дня нас вдруге на деякий час відключили від Інтернету. Ми не могли передбачити таку проблему.
На наш подив, у коментарях під відео з'явилися звинувачення в цензурі (sic!). Тут треба дуже рішуче протестувати — ми не піддаємо цензурі жодних заяв. Обговорення було організовано в прямому ефірі, щоб нічого не вирізати. Як установа культури ми також не маємо можливості цензурувати прямі трансляції — ні онлайн, ні офлайн. Звісно, це також пов’язано з ризиком — питання з аудиторії на різні теми, які важко передбачити.
Питання, поставлені під час обговорення, залишалися незалежними від організаторів і жодним чином не цензурувалися, а також жодним чином не були нападками на пані Дар'ю чи критикою її особи. Це були запитання з аудиторії. На всі запитання пані Дар'я відповідала впевнено та рішуче. Дискусію завершили відповіді пані Дар'ї.
Також було багато теплих слів і жестів підтримки на адресу пані Дар'ї з боку залу. Після дискусії, те, що лишилось поза записом, до пані Дар'ї підійшло чимало людей, у тому числі й ми — організатори, а також люди, які ставили запитання з аудиторії, запевняли у своїй підтримці, дякували за те, що поділилися своєю непростою історією, та пояснили свої наміри та вибачилися за можливі непорозуміння.
Ми не мали на меті образити пані Дар'ю. Ми також усвідомлюємо, що обставини дискусії, питання з аудиторії тощо важко передбачити, може викликати у когось почуття образи. Ще раз просимо вибачення. Також хочемо прокоментувати коментарі, які звинувачують організаторів, фестиваль та Інститут Гротовського у «спробі примусового примирення». Нічого подібного не сталося. Ми не маємо сили змусити когось пробачити, примиритися чи порозумітися.
Театр — місце зустрічей. Це засіб, який працює лише в момент зустрічі. Ми не судимо ці заяви, ми не коментуємо вистави, залишаємо ці питання на розсуд і оцінку наших глядачів. Кожен учасник фестивалю — чи то глядач, чи митець — міг сам вирішити, що він буде бачити і навіщо з кимось щось обговорювати. Програма фестивалю була загальнодоступною, учасники кожної дискусії були зазначені поіменно».
А тепер дозволю собі кілька коментарів до цього тексту.
Репутаційні втрати вже починали виходити за межі соцмереж. Дар'я розповіла про одне партнерство інституту:
«Дівчата-українки організували свій незалежний театр у Вроцлаві. "Гас" називається. І вони працюють якраз за підтримки цього інституту Гротовського. Ну і зараз теж вони сумніваються, чи взагалі варто з ними співпрацювати, якщо в них така позиція».
Цитувати і переповідати гілки коментарів не буду — надто їх багато. Але зазначу: тішить, що не лише українці пішли захищати Дар'ю на сторінках Інституту Гратовського та Вроцлавського бюро Європарламенту. Спостерігаю срач і між самими поляками.
Підсумовуючи скандал, процитую слова Дар'ї:
«Звісно, все це дуже засмучує і шокує, але насправді я рада, що була присутня там, бо дійсно це все вскрилося, бо вони там сиділи би собі по-тихому, обговорювали примирення. Тому добре, що так склалося.
А отримати всі ці офіційні реакції вийшло виключно завдяки наполегливості небайдужих. Відбувся великий тиск і розголос. Не знаю, чи отримала б вибачення, якщо не мала б такої потужної підтримки. Але результат є».
Фото: Instytut Grotowskiego
