«Соросятня» повертається. Що спільного між Андрієм Баумейстером і каналом ZIK?

Цей перший раз мав бути яскравим, тому я увімкнула інтерв'ю з ним на каналі Наташі Влащенко. «Медузу» вашу не відкривала, бо і так щось недобре.

Можна дуже багато писати, але можна й мало. В якийсь момент наш герой починає говорити про те, який підступний фонд Сороса. І про те, як люди, які там працюють, агресивно відстоюють певні цінності, але насправді їх не поділяють. Бо це все — зовнішній вплив. Через це нашій нещасній країні — гаплик.

В принципі, цього мені було достатньо. Хоча достатньо мало би бути й того, що він на цей канал припер. Гість Влащенко у більш мʼякій і «типу інтелектуальній» формі просуває все те, що говорили на неймовірному марафоні каналу ZIK із назвою «Тхне Соросом». І керувала ним та сама Влащенко, яка на той час була генпродюсеркою цієї помийки. «Детектор медіа» не раз писав про це шоу, яке у трешевості та божевіллі перевершило, напевне, все на нашому телику. 

До речі, частина ведучих цього скаженого шоу нині працює собі спокійно в телемарафоні. 

З початком повномасштабного вторгнення я із сумом зрозуміла, що якась частина моїх знайомих — абсолютно проросійські люди. Хоча до 2022-го цього не було помітно. І всі вони в суперечках зі мною просто радили послухати Баумейстера. Ось, послухала. Виявилося, що всі ці мої знайомі — наче його копія. Тепер бодай зрозуміло, звідки вони набралися своїх аргументів. 

Приміром, громадянське суспільство — це для них щось страшне. Пошлость. Бо пристойна людина не займається політикою, а своєю справою. Вона не висовується. І не принижується. Вона вища за політику.

Якщо, звісно, не йдеться про кошмарні нападки на Булгакова та інші прояви звірячого тоталітаризму нашого суспільства. Яке те й робить днями й ночами, що з комсомольським запалом проводить партсобранія, аби наробити доносів та влаштувати «травлю» на людей, які ще не втратили індивідуальності та здатності думати. Зверніть увагу, у своїй риториці ці люди постійно апелюють до практик СРСР і притягують їх до будь-чого в нашому сучасному житті. Приміром, будь-яку критику одразу трактують як донос чи цькування. 

Коротше, як я і підозрювала: Баумейстер — це Арестович для тих, хто вважає себе інтелігенцією в радянському сенсі цього слова. 

І ще важливо. Баумейстер із Влащенко, говорячи про Фаріон, будували картину світу, в якій українське суспільство тотально створило з пані Ірини героїню й побігло їй поклонятися. Що, безумовно, не відповідає дійсності. Гість уже навіть нафантазував вулиці її імені по всій країні. Та панегірики їй у шкільних підручниках.

Нафантазував — і одразу почав бідкатися, як же українці деградують і які вони хворі. І тут я хочу звернути увагу на наступне. Дідько з цим Бау. Я вірю, що такі люди просто розуміють, що більше не вписуються в наше суспільство, й бісяться, вигадуючи різні «притеснения» своїх дорогоцінних думок, які вони вільно висловлюють на кожному кроці.

Я хочу звернути увагу на те, як часто ми робимо те саме, що й цей чоловік. А саме — звинувачуємо в чомусь українське суспільство, маючи за основу лише невеличку частину чогось, що нас тригерить. Особливо це проявляється в соцмережах, і я це називаю «меня убивают в комментариях». Коли якийсь дуже негативний висновок про людей загалом робиться за доволі незначною кількістю прибацаних коментарів. Частина з яких ще й боти.

Пам'ятаймо, що наше суспільство — абсолютно нормальне. Срачі — не українська національна риса. Агресивний тоталітаризм — не українська національна риса. Симпатії до популізму — не українська національна риса. Вишукування кумирів — не українська національна риса.

Це риса людей в принципі.

А люди, так, дуже сумнівні істоти. Крім, звісно, Джорджа Сороса.