Журналист Леся Ганжа: Майдан вымолил бегство Януковича

С вопросом о том, что в эти дни, год спустя после начала Евромайдана, вспоминается и о чем думается, ваша Дуся позвонила редактору "Редакторского портала" Лесе Ганже. Поначалу моя коллега растерялась. Мол, что-то вспоминается одно и то же: после работы пришла на Майдан, встретила таких-то знакомых, потом таких-то, стоим, замерзли, сходили выпить по 50, чтобы согреться, опять стоим, опять кого-то встретили.

 

Затем, чтобы освежить в памяти воспоминания, Леся полистала свои записи в фейсбуке. И радостно сообщила мне, что нашла вот такую историю от кинорежиссера Ивана Сауткина: "Это была прекрасная ночь! В компании Lesya Ganzha и Ilya Yeresko охраняли баррикаду на Майдане. Нашей работой было никого не пропускать и следить за передвижениями "титушек" и милиции. Мне кажется, мы очень хорошо справились – враг трепетал от нашего хохота".

 

Ну, а дальше мы разговорились - и многое Лесе все-таки вспомнилось. Для начала она честно призналась мне, что 21 ноября 2013 года внезапно развернулись тревожные события на ее личном фронте. Возникшее в результате этого состояние полета в открытом космосе помешало ей оказаться на Майдане вместе с теми, кто пришел туда тем вечером "с чаем, кофе и друзьями". 

 

 

 

 

Від того моменту, коли Янукович пообіцяв, що він підпише асоціацію (а Ганна Герман ще й чомусь сказала, що він її обов'язково підпише, бо якщо не підпише, вона піде з партії), - для мене оцей момент був справді дивним. Я дивувалася обіцянці щось підписати, а не тому, що вона була не виконана. Просто для мене було очевидним, що він нічого не підписуватиме. Якщо чесно, я й досі не розумію тої євроінтеграційної обіцянки Януковича. 

 

 

Це було дійсно фізично важко, але я ж спортсмен, і це мені допомогло. Я підготовлена до того, щоб витримувати серйозні навантаження. Вночі був Майдан, а вдень - робота. Були моменти, коли опускалися руки, звичайно. Що допомагало? Ми на Майдані підтримували один одного. 

 

 

На Майдані для мене по-новому розкрилися Настя Береза і Борислав Береза. Я й до цього знала Настю, але я не передбачала в ній стільки соціального темпераменту, який вона показала під час Майдану і вже після нього, у своїй громадській та журналістській активності. Я нею щиро захоплююсь. А що стосується Борислава, то ми з ним також раніше були знайомі, якийсь час разом працювали, і для мене його політична кар'єра під час Майдану теж була абсолютною несподіванкою. 

 

Так, і для нього, і для інших героїв Майдану, які зараз пройшли до парламенту, існують ризики. Але це звичайні виклики, які постають перед кожною людиною, яка вступає у нову для неї посаду. Чи підтримую я похід майданівських активістів у політику? І так, і ні. У мене немає великих сподівань, що ці люди щось змінять, перебуваючи у парламенті. З іншого боку, ми всі ратували за соціальні ліфти, тому немає сенсу їх спиняти, треба подивитися, яких результатів вони досягнуть. Це лише частину експерименту.

 

 

У мене було чимало суперечок із людьми на Майдані. Взагалі, там вистачало таких, кого ми називали "регулювальники революції". Вони зазвичай розказували, кому куди йти, кому що робити. Коли був потрібен нашатир, така людина голосно кричатиме: "Треба нашатир! Ти біжи по нашатир!". 

 

Були у мене непорозуміння й з людьми таких, я б сказала, достатньо традиціоналістських поглядів. Одна із таких ситуацій була пов'язана із тим, що чоловіки перегородили дорогу і сказали, що жінок не можна пускати на Грушевського. Я - доросла жінка, достатньо спортивно підготована, я в такому віці, коли мої діти є дорослими, за психологічними параметрами я не є гіршим солдатом від 17-річного хлопчика чи 80-річного дідуся. Тому я не розумію, чому їм можна пройти на Грушевського, а мені не можна, бо я жінка. Для мене це було викликом, і я розказала людям, що, власне, не для того робиться Майдан. 

 

 

Тоді ми всі вірили, що пластмасова каска допомагає. Мені подарували таку помаранчеву каску, і в ніч з 10 на 11 грудня, коли перший раз намагались знищити Майдан, вона була на мені. Я її зберігаю досі. Кілька разів я її намагалась надягати. Вона незручна. Ще у мене був сантехнічний респіратор і зелені пластмасові окуляри. Але зручнішими у якості засобів безпеки були довгий шарф і звичайні сонцезахисні окуляри.

 

 

Я це сприйняла як диво. Здавалось, що Янукович - причина всіх наших бід. Притому, що я людина абсолютно не кровожерлива, але я чітко пам'ятаю свої думки: як ця людина взагалі може жити? Я вважаю, його втеча - це реалізація колективної молитви. 

 

 

Дуся