Маричка Падалко рассказала, как белорусские пограничники не пускали журналистов "1+1" на могилу Жизневского
Вчерашний инцидент со съемочной группой телеканала "1+1" на беларусской границе завершился мирно: после трехчасового ожидания пограничники все-таки разрешили нашим журналистам въезд в страну. Как оказалось, дело было в журналистке Валентине Доброте. Подробнее об этом инциденте рассказала Маричка Падалко в своем фейсбуке:
"Перед тим як написати про нашу подорож, перетнувши на зворотному шляху український кордон, я швидко пробігла свою стрічку ФБ. Там сотні, тисячі лайків на підтримку перших Героїв Небесної Сотні – їхні портрети, свічки, спогади. І це такий контраст з тією горсткою людей, яка зібралася сьогодні на могилі білоруса, який віддав своє життя за Україну. Тому я дуже рада, що ми таки сьогодні туди доїхали і вклонилися могилі Воїна Світла.
Майже три години ми провели на білоруському кордоні. Журналістка 1+1 Валентина Доброта виявилася нев’їздною до РФ, з якою Білорусь користується в цих питаннях однією базою. З яких причин і коли Валі наклали заборону на в’їзд до Росії , ми так і не дізналися. Врятувало те, що колега мала номер акредитації в білоруському МЗС, і після дзвінків до Мінська, їй нібито дозволили в’їхати. Пізніше митники годину вирішували, як оформити камеру і чи можна її пускати, хоча на неї були всі потрібні документи.
Під час кілька годинних чекань прикордонники нас запитали, чи ми їдемо на похорони, ми відповіли, що на роковини Михайла Жизневського. «Мы это и имели в виду» - кажуть митники. «Откуда вы знаете?» - цікавлюсь. «Ну, у нас вообще-то интернет есть» - майже ображено відповідає хлопець. І доволі доброзичливо і співчутливо додає: «Это белорус, которого убили на Майдане». Взагалі, в історії з нашим не допуском на кордоні з нами поводилися доволі ввічливо. Не хотіли б Валю пускати, нікуди б не дзвонили і нічого б не з"ясосували.
Поки ми чекали на кордоні, батьки і їхня группа підтримки вирушили на цвинтар до селища Стяг праці. Там зібралася навіть на горстка, а горсточка білоруської інтелігенції і опозиції. На могилі вже побачили наших Любомиру і Тамару з Києва. Вранці, каже Ніна Василівна, до них приїздив український дипломат – з квітами і дуже теплими словами. Спасибі посольству, що не забули. 
За кілька хвилин в нас за спинами неймовірний голос заспівав «Гей, плине кача». Це було так несподівано, зрорушливо і невимовно боляче у цей день. Місцевий бард і опозиціонерка Вальжина Терещенко спеціально вивчила Мішину улюблену пісню. Саме після його смерті вона стане прощальною для всіх наших Героїв… Ми у відповідь заспівали те, що Міша любив не менше – український гімн.
З цвинтаря поїхали до Гомеля на поминальний обід. Нові білоруські друзі раз по раз вказували мені на машини, які нас «пасуть» і знімають. В кафе Ніна Василівна дуже просила відзначити персонал закладу, бо коли Міша загинув, вони єдині у місті погодилися організувати поминки. Зробили це і зараз. Я не перший раз спілкуюся з Жизневськими – сьогодні вони були, попри сумну дату, найщасливішими з усіх разів, що ми бачилися. І все з однієюї причини: що є люди, які Мішу поважають на Батьківщині і не забувають в Україні. Нічого важливішого для них немає. Найболючіше – бачити на могилі порізані вандалами синьо-жовті стрічки, зламані вінки…
Окрема подяка всім людям в Україні – фондам, волонтерам і уряду, коштом яких батьки купили собі квартиру.
Білоруські друзі казали багато теплих слів про Мішу і Україну, головний сен сяких, «Якщо ми не переможемо, вони теж втратять надію».
Ми обовязково переможемо, Україно!".
Напомню, журналисты "плюсов" ехали в деревню Знамя Труда Гомельского района, где похоронен Михаил Жизневский - белорусский активист Евромайдана, один из первых убитых во время противостояния на улице Грушевского в Киеве.
Муся
Фото: facebook.com
