Все пропало-2: что думают журналисты о минских договоренностях
Сотни, если не тысячи моих коллег так или иначе высказались о результатах мирного плана, подписанного контактной группой в Минске, во Дворце Независимости. Я решила собрать наиболее интересные и показательные из них – пройдет какое-то время, и будет понятно, кто оказался прав, а кто нет.
Виталий Сыч написал колонку для «Нового времени», смысл которой сводится к следующему: хороших решений уже не будет, пора взрослеть и тд. «Любой действенный мирный план - это компромисс и результат уступок с обеих сторон. При компромиссе одна сторона не может быть удовлетворена на 100%, а другая - на 0%. Так бывает только в мире фантазий, но мы в нем не живем.
Я бы тоже хотел, чтобы Владимир Путин согласился вывести все свои войска и наемников, закрыл границу и профинансировал восстановление Донбасса. А после этого выпил яду. Но есть одна проблема - он не хочет этого делать», - написал Сыч и описал ситуацию по пунктам. В целом, Сыч оптимистично смотрит на вещи и завершает свою колонку следующим тезисом «Главное, давайте будем держаться вместе, а не искать постоянно, кто кого и куда слил. Ситуация непростая - нам в соседи Бог послал психопата, причем с ядерным оружием. И не забывать о цели: наша цель - не война, а перестройка страны по европейскому образцу. Если ее можно добиться с помощью мира, прекрасно. Если нет, будем поддерживать армию и воевать.Как говорится, сохраняем спокойствие и чистим пулемет».
Совсем другое настроение – крайне пессимистическое – у журналиста Сергея Рахманина: «Жодного лементу, жодних зойків. Жодних криків про перемогу чи зраду. Просто читаємо документи.
Отже. Україна визнала, що не контролює частину власної території. Україна бере на себе соціальні зобов’язання та гарантує виплати з держбюджету населенню цих територій, не маючи на це реальних коштів.
Київ зобов’язується визнати результати майбутніх виборів на цих територіях (які вона не контролює) тобто обіцяє визнати легітимність переобрання захарченків, плотницьких et cetera, легітимність яких нині не визнає.
Київ дає згоду на формування неконтрольованими регіонами Донбасу загонів «народної міліції». Тобто фактично обіцяє узаконити зграї гіві, моторол, косогорів et cetera, які нині вважаються незаконними збройними формуваннями. Київ дає згоду на фактичне призначення ворохобними регіонами власних суддів та прокурорів, тобто обіцяє їх легітимізувати, не маючи змоги їх контролювати. Київ готовий «сприяти транскордонному співробітництву» неконтрольованих територій з Росією. Якщо це (вкупі з призначенням власних прокурорів та формування власної міліції) не автономія, то що тоді автономія? Байдуже, що це слово жодного разу не вживається в тексті. Справа ж не у слові. Хоч вілаєтом це назви, справа у змісті. Крим, до слова, навіть маючи статус АРК, близько не мав подібних повноважень.
Київ обіцяє амністію тим, кого досі називав терористами.
Київ обіцяє відведення військ не від смуги, яка визначена попередніми мінськими домовленостями, а від фактичної лінії фронту. Даруйте за питання дилетанта: а нащо хлопці стільки впиралися під ДАП та у Дебальцевому?
Київ обіцяє провести конституційну реформу з метою децентралізації (ніхто не знає, що саме стоїть за цим словом). І це знаходиться поза межами логіки, права та здорового глузду. Ні Меркель, ні Путін, ні Захарченко, ні Кучма з Порошенком НЕ МАЮТЬ ПРАВА обіцяти будь-чого, коли йдеться про Конституцію. Позаяк Основний закон пишеться і змінюється ВІД ІМЕНІ НАРОДУ, що уповноважує на це ВЕРХОВНУ РАДУ. Конституція не заповіт, її не переписують просто так. Порошенко чи Кучма з таким же успіхом могли пообіцяти внести зміни до Біблії, у них на це не більше й не менше повноважень.
Київ погодився на те, що подальше втілення угоди про Асоціацію між Україною та ЄС буде відбуватися з урахуванням позиції…Росії.
ЄС обіцяв розглянути питання про підсилення санкцій, якщо перемовини у Мінську зірвуться. І обіцяв розглянути питання про послаблення санкцій, якщо
в Мінську буде успіх. Чи можна вважати такий підсумок успіхом? З точки зору ЄС, який теж (нема де правди діти) потерпає від санкцій.
Що отримали ми? Обіцянку припинити вогонь. Схожа обіцянка була у вересні. ДАП, Красний Партизан, Маруіполь, Волноваха, Краматорськ, Вуглегорськ, Логвіново....Далі продовжувати?
Ще? Путін заявив про повагу до суверенітету та територіальної цілісності України? І шо? Віддав Крим?
Ще? Жодної згадки про днр, лнр та автономію. Ну.
Ще? Обіцянку, що до кінця року нас пустять на власний держкордон. Хто пустить? Визнана Києвом «народна міліція» на чолі з гіві та моторлою? Після того, як ми відійдемо на 50 км?
Ще? Виведення іноземних військ. Але ж Путін каже, що їх там нема. Процес відбуватиметься під контролем ОБСЄ? Угу. Ми бачили цей контроль.
Ще ми отримали обіцянку, що випустять Савченко. І ще нам дадуть 40 «ярдів». У борг. І цього все одно не вистачить, якщо ми збираємося утримувати соціалку днр та лнр, та відновлювати знищену там інфраструктуру.
А якщо не збираємося, то нащо це було ухвалювати?
Чим нинішня угода відрізняється від вересневої? Ми втратили території. Втратили людей. Чимало. І взяли на себе більше формалізованих зобов’язань.
Я нічого не забув?» - написал он фейсбуке.
А вот Алексей Мустафин, человек в целом занимающий позицию нейтральную, успокаивает публику: «Еще раз хотел бы подчеркнуть - я не верю в то, что вчерашние минские договоренности заработают. Просто потому, что верить в договороспособность Путина и его протеже могут только бесконечно наивные люди - а таких, к счастью, становится все меньше.
Мне важно, на что выразила готовность пойти украинская сторона. Ибо, чем бы не закончилась история с Минском-2, на него будут ссылаться при следующей попытке урегулирования (как сейчас делают с Минском-1). Не русские (с ними-то понятно), а европейцы.
И именно поэтому, с моей точки зрения, важно, чтобы не появилось ничего принципиально нового, неприемлемого в гипотетической "будущей жизни" для демократического европейского государства. Особое внимание механизму принятия решений (конституции, законов) - их субъектом должны оставаться полномочные украинские институты.
В той части, которая не касается вооружений и линии размежевания, ничего "нового неприемлемого" я не обнаружил. И никто меня не переубедил в обратном. Это не Дейтон. Это не Приднестровье. Это не Абхазия. Поэтому и засчитываю нынешние договоренности как "условно годные". А в том, что нужно быть готовым к любому развитию событий, и в том, что свободный мир победит, я по-прежнему не сомневаюсь», - отдельно заметив при этом, что Украина не подписала ни пункта, который в принципе ею бы не был одобрен в случае, если бы оккупированные территории были бы освобождены. И еще подметил одну интересную вещь: «Кстати, показательно что про "позорные уступки Порошенко" и "легализацию боевиков" сразу же начала говорить "Комсомольская правда"».
Иван Яковина написал для российского сайта «Colta.ru» статью о том, как видятся Минские соглашения-2 из Киева – и в общем и целом, поддержал пессимистический настрой у читаталей, отдельно заявив, что Порошенко «глухо недовольны в Киеве» и уже бывало, когда глухое недовольство народа из-за неподписание другого документа стоило президенту кресла.
Но, кажется, обобщил итог всех этих договореностей лучше всех Виталий Чепинога, который написал: «Домовленості в Мінську... Осторожний оптімізм, - говорять "аналітікі"... Це як в анекдоті... "Прекрасно выступили наши пловцы на Олимпиаде. Медалей, конечно, нет, но зато и не утонул никто"... Ну хоч так...
Президенту України - респект за позицію. І зовсім не тому, що я належу до фракції його імені» .
Ваша Муся
Фото: svaboda.org
