Юрий Андрухович назвал российское телевидение «электронным терактом»
Известный украинский писатель и колумнист Юрий Андрухович провел над собой небезопасный эксперимент – два дня он смотрел исключительно российские телеканалы. Как выяснилось, смотреть российское телевидение Юрия вынудила ситуация.
Свои впечатления Юрий описал в материале для портала DW:
«На вихідні потрапляєш у Карпати, а точніше в околиці Верховини. Інтернету в господарів немає, й це, вирішуєш, навіть добре. Треба ж, нарешті, спробувати, чи існує життя без Інтернету. Чи витримаєш без нього майже дві довжелезні доби?
Зате є телебачення, супутникове. І всі навколо дивляться російські телеканали. Українські деякі теж можна дивитись, але з російськими місцевому населенню якось звичніше.
Так я вирішую поставити експеримент над самим собою й дивитися те саме, що й тутешні люди. Мені вже, до речі, давно хочеться насолодитися легендарним Дмитром Кисельовим, про якого я чув стільки цікавого».
Правда, не повезло Андруховичу попасть на программы Киселева – его «мучили» Никитой Михалковым.
«Разів вісім мені траплялися довгі й повчальні монологи Микити Михалкова – він, як завжди останніми роками, захищав простий народ від підступних і цинічних лібералів, і у нього це, як завжди, виходило,– пишет Андрухович. – Я, щоправда, попервах так і не зрозумів сенсу – аж настільки частих його появ на екрані».
Кроме Михалкова Андрухович отфиксировал новости, которые касались и Украины:
«З-за кордону ж долітали суцільні зойки і стогони: Туніс із його закривавленими пляжами, Тайвань із вибухами в аквапарках, Греція з неминучим дефолтом, розгублений і вже напіврозвалений антиросійськими санкціями Євросоюз. Світ поза кордонами Росії здавався просто жахливим, сповненим небезпек, таємних течій, нищівних планів і самовбивчих намірів. І в ньому, звичайно, своє особливе й почесне місце посідав наш рідний «Юго-Восток».
З російських телерепортажів виникало щось цілком протилежне до моїх уявлень про перебіг теперішнього збройного конфлікту. А саме: це наші, тобто ЗСУ (коли не американці), не перестають поливати вогнем «своїх же громадян», це вони методично ламають перемир'я, так потрібне «ополченцам» і простому мирному народові для того, щоб хоч би перевести подих. Відповідні кадри й коментарі повинні були не залишити й тіні сумнівів у злочинах «хунти». Мені стало цікаво, на котрий день такого телебачення його пересічний глядач утомлюється чинити опір абсурдові і здається на ласку зомбування.
І все це разом, уся, так би мовити, телепрограма дня залишала стійке враження надзвичайно ретельно спланованої атаки на свідомість. Що ось ніби стільки хороших і різних передач і таке різноманіття думок та настроїв, а насправді – одна суцільна атака чи, якщо хочете, суцільний електронний теракт».
И все-таки Андрухович увидел маленький лучик надежды в российском телепространстве – поздно ночью показали картину Георгия Данелия «Кин-дза-дза!».
«І лише зовсім пізно (в Москві була, здається, друга або й третя ночі) програмні жартівники запустили фільм, який зненацька все поставив на місце – стару і добру «Кін-дза-дзу!», – зрадів Юрій. – І я подумав, що не все так безнадійно й сили опору таки визрівають ночами».
К слову, Андрухович – не первый литератор, который провел подобный эксперимент. Американский писатель Гарри Штейнгарт целую неделю сознательно смотрел российские телеканалы, и за это время понял, что такое «духовные скрепы», и подсел на алкоголь.
Ваша Дуся
Фото: DW