Онопрієнко, Чикатило та інші маніяки як ідеальне заспокійливе. Огляд трукрайм-каналу «Ковальський»
Це слово, ймовірно, не всі чули. Але жанр українському глядачеві відомий давно. Поверніться у часі років так на 25 у минуле, коли з розваг у мешканні був один телевізор з кількома каналами. І на одному з них показували «Кримінальну Росію». Це, по суті, і є трукраймом, хоч тоді таке слово й не вживали. Думаю, не одну дитину ця програма свого часу лякала до гикавки. Мене так точно. Мало того, що показували страшних злочинців – неподалік мого дому була виправна колонія, що додавало певної пікантності перегляду.
У США жанр трукрайму є популярним давно. Зокрема, є цілий телеканал Investigation Discovery, де транслюють тільки програми про розслідування убивств. Але чому ж глядача так вабить ця тема? Одне з найбільш популярних пояснень, яке можна почути й від психологів, – такі історії мають заспокійливий ефект. Я проаналізувала й свій досвід, адже також люблю дивитись відео про реальні злочини. Як не дивно, це справді заспокоює. Навіть зараз, під час війни.
Під час перегляду програм про реальні злочини глядач відволікається. Уявляє себе або ж Шерлоком Голмсом, який шукає маніяка, або ставить себе на місце жертви й уявляє, що б робив за тих обставин. Така розумова діяльність трохи вгамовує нерви, адже з’являється відчуття безпеки: сидиш у своєму помешканні та повністю контролюєш ситуацію.
Відмінність трукрайму від горрорів – немає нагнітання, річок крові й перенасичення страшною музикою. Крім того, глядач мимохіть шукає червоні прапорці у поведінці злочинця, вивчає якісь методи самооборони, як себе поводити у разі нападу, якщо, крий боже, таке трапиться.
Також часом перегляд трукрайм-історії може замінити прочитання детективу. На книгу не завжди знайдеться час, а от 20-40 хвилин для перегляду цікавого випуску можна виділити. Українські ютубери після початку повномасштабного вторгнення активно почали розвивати цей напрямок. Причина очевидна – відмова від російського контенту і активне зацікавлення аудиторією усім українським.
На цей сегмент раніше менше звертали уваги, адже були російські канали. Серед тамтешніх ютуб-блогерів не бракувало поціновувачів розповідати страшні історії серйозно – самостійно вивчати тему й заморочуватись над монтажем. Найбільш ліниві завантажували на свої канали переозвучені російською програми з каналу Investigation Discovery.
Серед українських трукрайм-каналів одним з найпопулярніших є «Ковальський». З назви, щоправда, одразу не здогадаєшся, про що саме розповідає автор. Ігор – а саме так звати ютубера – колись працював поліціянтом у Харкові, про що і згадує у випуску про салтівських канібалів. Тому вочевидь тема злочинів та покарань для нього не нова.
Канал створений ще у 2013 році, проте перше відео Ігор виклав лишень у листопаді 2022-го.
Хоча сам автор написав у дисклеймері, що це «Випуск 0» – можливо, то була тестова робота, щоб зрозуміти, чи «залетить» такий контент українському глядачеві. Бо він обрав одного з найбільш відомих українських убивць – Анатолія Онопрієнка. Починати кар’єру на ютубі з якогось ноунейма – так собі. Потрібне гучне прізвище, яке точно приверне увагу.
Тож блогер зайшов, так би мовити, з козирів – розповів похмуру історію Онопрієнка: «Він також відомий як “Український звір”, “Термінатор” та “Громадянин О.”». У першому випуску автор, мабуть, хотів здатися напрочуд загадковим оповідачем й закосити під Ганнібала Лектера, адже майже не кліпав очима, й це створило трохи комічний ефект. Свою розповідь він ілюструє фото, кадрами з допиту Онопрієнка та архівними інтерв’ю з постраждалими.
Якщо перший випуск ютубер записав просто сидячи у кімнаті й без усіляких прибамбасів, то до наступних відео підійшов креативніше: на задньому плані висить дошка з різними фотографіями і мітками, з’єднаними між собою червоними нитками. Подібне глядачі могли побачити у численних фільмах – слідчі так позначають на карті місця убивств й намагаються визначити межі «діянь» злочинця.
Взагалі на каналі «Ковальський» найбільше переглядів набирають відео про вбивць, які вчиняли злочини на території України: про Сергія Ткача, він же «Пологівський маніяк» – 510 тисяч переглядів, випуск про Онопрієнка має 291 тисячу, про Юрія Кузьменка, більш відомого як Елвіс, – 297 тисяч. Оповідь про брудні справи Андрія Чикатила набрала понад 540 тисяч переглядів. Цей душогуб народився та виріс на Сумщині, а вже після служби в армії перебрався жити в Росію, де й вчиняв злочини.
Є випуски і про закордонних убивць, але їх переглядають менше. Наприклад, про американців Денніса Рейдера (відомого як BTK) або Джека-Різника. Але про них вже настільки багато сказано і знято, що краще вже патріотично глянути випуски про вітчизняних маніяків. Прозвучить дещо цинічно, але свої маніяки цікавіші. Також у коментарях знаходяться люди, які стверджують, що пам’ятають ці історії далеко не з новин. Й згадують про свій досвід у коментарях.
Крім того, на каналі знайшлося місце й для трохи іншого формату небезпечних персон. Ковальський описав діяння секти «Біле братство», яка була популярною у 90-х роках. Зустріч лідерів культу, Марії Цвігун та Юрія Кривоногова, Ковальський описав влучно: «І тут єбобо знайшли один одного». Марія бавилась у живого бога, назвалась Марією Деві Христос й разом з Кривоноговим та своїми послідовниками захопили Софію Київську, щоб скоїти самоспалення.
Тоді стався страшний резонанс – на радіо розповідали, що батьки не можуть лишити дітей без нагляду, деякі столичні школи навіть скорочували уроки, щоб діти повернулися додому до настання сутінків. Леонід Кравчук, тодішній президент України, видав указ про боротьбу з «Білим братством». Існує безліч теорій. Приміром, що вся ця історія, пов’язана з діяннями секти, створена аби відволікти людей від бідності, безробіття й кризи, їхню увагу просто перемикали на іншу тему. Або що це спецоперація російських спецслужб.
Але ось що цікаво. Слухаючи розповідь Ковальського я зрозуміла, що це ж було вже. Тобто, майже аналогічний текст я десь бчила. І справді, починаючи з 18:59 Ковальський просто переповідає аналогічний фрагмент з матеріалу «Суспільного» за 2021 рік, лиш трохи замінивши слова.
Ось текст «Суспільного»: «Тим часом тисячі молодих послідовників з'їжджалися з різних країн до Києва, який назвали "Новим Єрусалимом", де оголошена зустріч "Братства". Президент України Леонід Кравчук, якого "Братство" назвало Понтієм Пілатом, видав указ про боротьбу з сектою. РПЦ і УПЦ відлучають Цвігун від церкви, а "Братство" піддають анафемі. Стає неможливо купити у магазині біле простирадло, а на вулицях очікуються масові заворушення за участю численних прихильників Братства».
А ось що говорить Ковальський: «Тим часом тисячі молодих послідовників з різних країн з'їжджалися до Києва, який вони назвали "Новим Єрусалимом", для зустрічі "Братства". Тодішній президент України Леонід Кравчук, якого "Братство" вважало Понтієм Пілатом, видав указ про боротьбу з сектою. Не менш обісрана РПЦ (хоча, як ми з’ясували, ця контора захкварніша, ніж будь-який культ) та УПЦ відлучили Цвігун від церкви, а "Братство" було піддано анафемі. Дійшло до того, що банальна купівля білого простирадла в магазині стала неможливою. І очікувалися масові заворушення на вулицях за участі прихильників Братства».
Текст «Суспільного» майже слово в слово блогер переказує впродовж кількох хвилин. І такі «запозичення» розкидані по усьому відео. В деяких колах ці справи вважаються навіть нормальними, мовляв, це просто «рерайтинг», бачите, там не всі слова збігаються. Проте, звісно, цупити чужу роботу в таких об’ємах – це зовсім не ок.
Ну і про хороше. Зауважу, що таке вивчення історії через розважальну форму – дуже гарна річ. Й шкода, що раніше нам таке просвітництво переважно влаштовували росіяни зі своєю повісткою. Колись на нашому телебаченні показували таку програму «Слідство вели… з Леонідом Каневським». Каневський розповідав про скоєні у Радянському Союзі злочини й паралельно вплітав у свою історію цікаві факти про життя та побут людини радянської – дефіцит, перші радянські телевізори тощо. І такі маленькі вкраплення є набагато дієвішими за годинні монотонні лекції з історії.
Може здатися, навіщо взагалі розповідати про українських маніяків? Однак ці постаті є частиною нашої історії, як не крути. Й під час оповіді глядач дізнається не тільки про страшні убивства, а й про те, як діяли тогочасні органи правопорядку: «вішали» справи на безневинних людей, щоб швиденько закрити справу, якими методами користувалися, коли шукали убивць, описується побут тощо. З усіх таких фактів у людини складається враження про ті недалекі часи.
Взагалі відсилання у розповідях важливі. Наприклад, на ютуб-каналі «Ґрунт» є популярний цикл програм «Довга війна». Її веде політконсультант та медіаексперт Олексій Ковжун. Він розказує, як у 90-х і «нульових» роках Росія запускала свої мацаки у культуру, економіку і політику. Історичний екскурс він доповнює особистими історіями, що робить цю оповідь живішою. Наприклад, як після ганебного падіння Януковича в Івано-Франківську з’явився проєкт «Веселі яйця»: «Я приніс у виборчий штаб Ющенка – ми тоді працювали з пані Тимошенко, яка тоді була на боці України та світлих сил – яйце. Дістав його з торби і мовчки показую. І вона починає реготати. Я їй кажу: “Хочу, щоб вся Україна, коли бачила яйце, реготала”». От за допомогою таких, здавалося б, незначних подробиць екскурс в минуле стає об’ємнішим.
Людей загалом цікавлять детективні історії. Й навіть цікавіше, коли всі описані події – не вигадка письменника. Дуже добре, що українські ютубери взялись орати цю трукраймівську ниву. Для, наприклад, тинейджерів такі канали можуть стати джерелом нової інформації, але людина, яка «в темі», з випусків того ж Ковальського нічого особливо не почерпне. Але він добре будує драматургію, його розповідь спокійна й водночас динамічна. Варто зауважити, що він добре підбирає містичні й ненав’язливі музику й звукові ефекти, що підкреслюють опис діянь чергового злочинця.
Все це дивним чином створює атмосферу затишку та спокою. Ти наче слухаєш страшну історію перед сном, яка заколисує. Власне, ось ще одне пояснення, чому так багато моторошних казок. Вони ж начебто мають лякати дитину перед сном, але діють навпаки, бо створюють ефект безпеки – люті й жорстокі монстри десь там, далеко, а я в затишній та захищеній оселі. От тільки лишилось Ковальському пильніше ставитись до свого сценарію й не «позичати» цілі фрагменти з чужих публікацій.
Фото: кадри з ютуб-каналів «Ковальський», The Ukrainians, «Ґрунт»
