Партизанами по цензурі!

Днями «Детектор медіа» опублікувала 35 способів спротиву цензурі від Ігоря Куляса. Це все добре, але ми з Мусею пропонуємо діяти радикальніше. І до вашої уваги пропонуємо лист від Себастьяна Перейро:

Редакційна герілья. Тактика і стратегія інформаційної партизанської війни

В боротьбі за свої професійні і трудові права у журналіста є дієва зброя - інформація. Коли виступити відкрито бракує сил, існує великий ризик утратити заробіток, тебе загнали у підпілля - не опускай руки. Анонімний системний «злив» компрометуючих даних - партизанська інформаційна війна, що межує з інформаційним терором, ‑ може виявитися ефективнішою за страйк. Страйк можна придушити, ізолювавши активістів. Інформаційні ж партизани безіменні, умовний супротивник* підозрюватиме кожного, і, навіть повністю змінивши колектив, він не буде упевнений, що придушить герілью, і рано чи пізно зрозуміє, в чому він неправий.

1. Стан справ.

Після п''яти років відносної свободи слова у багатьох ЗМІ знов панує цензура. У наслідок і під приводом фінансової кризи більшість журналістів балансують на межі виживання, тим, хто ще має роботу, створюють нестерпні умови праці: божевільне випрацювання, неадекватна зарплатня, просування у матеріали джинси та/або політичної заказухи. Десятки, сотні махнули рукою і пішли із професії. Цехові профспілки зараз практично безсилі: законодавство ігнорується як роботодавцями, так і політиками (і самі журналісти не вірять у дієвість закону), колективи залякують утратою роботи, профспілкових активістів і тих, хто відкрито протестує, зазвичай просто звільняють, не віддавши зароблене. Відкритий спротив подекуди дорівнює самогубству (але це не означає, що від нього слід остаточно відмовитись).

2. Цілі.

Вижити у цій професії. Зберегти заробіток і власну гідність. Говорити правду, а не те, що накажуть «мішки з грошима». Змусити топ-менеджмент до конструктивного діалогу з колективами і медіапрофспілками.

3. Вразливі місця умовного супротивника.

Вони бояться публічності, скільки б не заявляли на корпоративах чи деінде, буцімто їм байдуже, що про них говорять. Відомі випадки, коли топ-менеджмент ЗМІ впадав в істерику від появи критичного запису на не надто відвідуваному аккаунті в ЖЖ. Зверніть увагу, як заметушилися топи «1+1» та СТБ, коли в інтернет-ЗМІ потрапила інформація про цензуру і джинсу на їхніх телеканалах, навіть підтягнули «важку артилерію» у вигляді Ганни Герман. Відомі випадки, коли публічний скандал змушував власників сплатити борги із зарплатні.

4. Проблеми.

Заявляючи публічно, не зберігаючи анонімності, про порушення прав як трудових (невиплата зарплатні, погіршення умов праці і т. п.), так і професійних (цензура, джинса, т. д.), журналіст позначує себе для умовного супротивника як джерело проблеми. І рано чи пізно людям доводиться йти з конкретно цієї роботи: для топів створити нестерпні умови праці, формально нічого не порушуючи - як два пальці об асфальт. Тож умовний супротивник, коли відкритий спротив неможливий, не повинен знати, проти кого персонально він бореться.

5. Анонімність, конспірація - це важливо.

У жодному разі не проводьте акцій у рамках інформаційної герільї (злив інформації, зв''язок з однодумцями і т.п.) у стінах офісу, тим паче з робочого комп''ютера чи із застосуванням редакційних каналів зв''язку - вас швидко вирахують. Не використовуйте постійні e-mail, аккаунти у соціальних мережах тощо, за якими вас можливо ідентифікувати ‑ заведіть нові, спеціально для герільї. Інформацію викладайте так, щоб вас було важко ідентифікувати. Ніколи ні з ким від власного імені не говоріть про свою участь у партизанській інформаційній війні (навіть із соратниками), уникайте обговорення власного ставлення до неї; у розмовах із начальством корисно її критикувати.

6. Підставляйтеся.

Якщо вам, наприклад, довелося зняти замовний сюжет чи написати джинсу, злийте інформацію від третьої особи: «Вася Пупкін зробив такий-то заказняк, шеф і замовники у захваті, грошей за це дали приблизно стільки-то». Не бійтеся, що ваше чесне ім''я буде заплямоване - з війн ще ніхто не виходив чистеньким, пам''ятайте про наведені вище цілі. І не бійтеся за честь і репутацію ваших колег і друзів, якщо у злитій інформації фігуруватимуть їхні прізвища.

7. Скаржитись корисно.

Якщо з тих чи інших причин ви не можете долучитися до редакційної герільї, однак вважаєте її мету і засоби правильними, «випадково» діліться цінною інформацією з колегами на перекурах чи за пивом після роботи - серед них може виявитись активний партизан.

8. Нишпоріть і допомагайте.

Випитуйте у колег з інших редакцій про проблеми, зливайте отриману інформацію, але так, щоб не засвітити джерело.

9. Протидія.

З появою ознак партизанської боротьби у редакції адміністрація, звісно, почне вдаватися до відкритих або втаємничених заходів із виявлення і нейтралізації «диверсантів». Наприклад, обмежений доступ до компрометуючої інформації таким чином, щоб можна було приблизно вирахувати, через кого йде злив; вірогідне «випадкове» вкидання інформації для перевірки. Враховуй це, адже ти мусиш вижити.

10. Засоби, або інформація для нанесення ударів:

а) факти цензури

б) факти джинси

в) порушення трудових прав

г) невиплата/затримка/різке зменшення зарплатні

д) зловживання топ-менеджменту з коштами редакції, нецільові витрати

е) його неадекватні дії із управління, що призводять до погіршення якості продукту

є) девіантні вчинки умовного супротивника, порушення ним норм чинного законодавства та суспільної моралі

11. Дезінформація неприпустима.

В жодному разі не вигадуйте про умовного супротивника те, чого очевидно немає. Він боїться не наклепів, а правди. Брехня - не наша зброя.

12. Інформаційні канали.

Чи не єдиний канал, доступний для ведення партизанської інформаційної війни ‑ інтернет. Тож слід утворювати у соціальних мережах (ЖЖ, «Твіттер», «Фейсбук» тощо) спеціальні аккаунти, об''єднуватись у тематичні спільноти, інформацію зливати туди, таким чином наносячи супротивнику системні удари. Важливо: партизан не повинен брати участі у коментуваннях, відповідати на коментарі. Явно неправдиві повідомлення, розміщені у спільнотах під виглядом боротьби, від людей із розладом особистості і провокаторів - знищувати.

13. Дієвість.

Звісно, ефективність і резонність анонімної інформаційної війни значно менша за публічні виступи у традиційних ЗМІ. Але слід враховувати:

- опубліковане у соціальних мережах часто потрапляє у ЗМІ;

- їх подекуди відстежують державні органи, політики, партії, громадські організації тощо для пошуку інформації, потрібної для їхньої діяльності;

- редакційна кухня цікава і пересічній публіці;

- у разі зацікавлення тих чи інших структур і організацій, факти, наведені анонімами-партизанами, неважко перевірити і легалізувати. Таким чином зусилля умовного супротивника з уведення цензури чи розміщення джинси помітно нівелюються; факти протиправного тиску на колектив стають загальнодоступною інформацією (а не дебатами на кухні), що може викликати громадський осуд, утручання компетентних інституцій і, як наслідок, повне або часткове досягнення цілей.

14. Не зупиняйся, будь пильним.

Умовний супротивник ніколи повністю не відмовиться від цензури, джинси і намірів зекономити на робочій силі. Будь-яка перемога на цьому фронті тимчасова. Щойно з''являється щось із викладеного у п. 10 - зливай!

*Умовний супротивник - причетні до цензури політики, чиновники або/та власник і топ-менеджмент ЗМІ, через який здійснюється цензура, розміщення джинси, драконівська оптимізація тощо.

Автор - Себастьян Перейро, торговець чорним деревом

P.S. Деякі пункти цього документу укладені з метою дезорієнтації умовного супротивника.

Фото Альберто Корда