Українська серіальна риганиця. Як відрізнити гумор, соціальну сатиру і приниження

Українська серіальна риганиця. Як відрізнити гумор, соціальну сатиру і приниження

Упродовж багатьох років українські телесеріали не так часто були предметом бурхливого обговорення в суспільстві. Все тому, що цей контент зазвичай цікавив тільки цільову аудиторію і поза цю бульбашку виходив лиш іноді. При цьому купа проєктів були не просто страхітливими за своєю художньою якістю, але й сумнівними за своїми посилами.
Українська серіальна риганиця. Як відрізнити гумор, соціальну сатиру і приниження
Українська серіальна риганиця. Як відрізнити гумор, соціальну сатиру і приниження
15 Лист 2023
1
5119

Це якщо говорити мʼяко й дипломатично. Насправді ж ідеться про цілком деструктивні, образливі та навіть небезпечні моменти, критику яких автори повсякчас заперечували і вважали ідіотськими закидами. Наприклад, упродовж років війни виробникам докоряли за те, що продовжують знімати серіали для російського ринку, російською і з російськими акторами в головних ролях. 

Це розмивало межі між Україною та Росією, роблячи їх у свідомості глядачів спільною територією. А також не давало аудиторії сформувати свою українську автентичність, адже їм, по суті, не показували їхню країну навіть у назвах міст. Багатьох авторів це відверто дратувало, мовляв, це все скажені ура-патріоти й дилетанти, які не розуміють, що таке ринок і як він працює. Що потрібно заробляти гроші. Було й немало тих, хто відверто не розумів, а що взагалі не так, бо питання війни не було для них якимось значущим та взагалі помітним. 

Ось цитата тодішнього міністра культури та інформаційної політики, сказана ним у червні 2020 року в ефірі каналу «UA: Перший»: «Якщо цей серіал продається в Росію (таких випадків дуже багато), це дозволяє взяти більше коштів для зйомок в Україні, з українськими акторами, українськими режисерами, українськими сервісами. Ці кошти залишаються в Україні». 

Після 24 лютого 2022 року вони прозріли і стали патріотами. А також почали бідкатися, що по телеканалах нема чого показувати, бо контент із їхніх бібліотек просто неможливо було демонструвати: глядачі не хотіли ані слухати російську, ані дивитися на російських акторів, ані стежити за сюжетами, які відбувалися формально невідомо в якій країні, але за відчуттями це була все ж Росія. Хоча раніше цілком толерували і захищали навіть тих, хто відкрито був не на українському боці. Як Федір Добронравов, який зрадів окупації Криму. 

Тоді ж і почалися серіальні (й не тільки) скандали, адже суспільство трансформувалося значно швидше й радикальніше, ніж свідомість продюсерів. Наприклад, телеканал СТБ майже на річницю повномасштабного вторгнення анонсував шоу «Вагітна у 16», його прем’єра мала відбутися 5 лютого 2023 року. Виробники, вочевидь, навіть не задумалися, наскільки це недоречно в контексті масових та жорстоких зґвалтувань, зокрема й неповнолітніх українок, російськими військовими. Після суспільного обурення премʼєру перенесли на невизначений термін.

Скандал вибухнув і навколо серіалу «Останній лист коханого», в якому обличчя російського актора змінили за допомогою штучного інтелекту. Але цей трюк швидко розкусили, ще на етапі анонсу. Показ серіалу скасували. Проте багато виробників серіалів і досі не розуміють, що саме вони роблять не так і чому до них прискіпуються кляті хейтери, яким просто немає більше чим зайнятися. 

Є й інші приклади дичини, але зараз зосередьмося на насмішках і стереотипах, з якими вже давно потрібно щось робити.

Минулого тижня настав час влаштовувати колотнечу навколо чергового серіалу, ним став ситком «Встигнути до 30» на телеканалі ТЕТ. Iшлося про образ однієї з головних героїнь — Люби, яка приїхала до Києва з Коломиї. Автори вирішили її зобразити дуже недалекою стереотипною селянкою, яка не бачила в очі найменших проявів цивілізації. 

Спочатку на це звернули увагу користувачі соцмереж, які постили уривок з першої серії. Їх здивувало не лише те, що Коломия раптом перетворилася на «забите село», а що Люба аж ніяк не схожа на дівчину з цього міста, та й узагалі з регіону. Адже щонайменше вживає дуже нетипові для цього краю слова штибу «греча», а тато називає її «доча». Тобто люди звернули увагу на відверту нелогічність та непропрацьованість серіалу.

У контексті обговорення цього серіалу випливла стара як світ тема, яку і хотілося б обговорити. Адже в частини публіки виникли думки, що цими заборонами ми повертаємося в радянську диктатуру та цензуру, а українське суспільство настільки інфантильне та некритичне до себе, що не хоче бачити жодної іронії, стьобу, не кажучи вже про жорстку сатиру. До речі, з останнім можу частково і погодитися, адже досі в нашій культурі не надто торкалися дражливих історичних тем, наприклад, і не певна, що такі твори також не будуть бурхливо обговорювати й протестувати. 

Пам’ятаю, як частина українців була обурилася «Племені» Мирослава Слабошпицького, одного з найтитулованіших наших фільмів. Бо режисер доволі жорстко зобразив інтернат для дітей з порушенням слуху та всі негаразди, які там відбуваються. Мовляв, що про нас подумають за кордоном? Проте за кордоном якраз подумали якнайкраще, адже це талановита стрічка, яка вказує на вади суспільства. А в мистецьких колах вважається, що таку роботу може зняти автор, у країні якого намагаються з цими недоліками боротися і дослухаються до митців, які виступають певними діагностами. Взагалі в багатьох кінофестивалях беруть участь саме такі фільми, із критикою соціальних негараздів. 

Нещодавно польські політики обурилися новому фільму Агнешки Холланд «Зелений кордон», у якому вона розповідає про біженців, що застрягли на білорусько-польському кордоні. Режисерка показує і білоруських, і польських прикордонників та полісменів як жорстоких людей, які винні в десятках смертей. Проте критикує вона конкретно державну політику — причому не лише польську, яка виявилася не готовою до таких викликів. Начальство втовкмачує прикордонникам, що їм необхідно бути жорстокими, і вигадує різну конспірологію. Водночас у «Зеленому кордоні» показано, як один із героїв розуміє, що діє жахливо, і згодом сильно картається. Біженцям допомагає ціла група волонтерів, які ризикують власною свободою. 

Цілий ряд поважних політиків звинуватили роботу Холланд в «антипольській пропаганді» та навіть порівняли з нацистськими стрічками. Я дивилася цей фільм на Київському тижні критики і нічого антипольського там аж ніяк не побачила. Це критика дій уряду, а не поляків загалом. Після показу відбулася розмова з режисеркою, на якій вона сказала, що у прокаті її фільм став найкасовішим за цей рік і отримав безліч схвальних відгуків.  

Проте, якщо говорити про гумор та соціальну сатиру, то треба чітко їх відрізняти від тупих образливих насмішок. Саме насмішок, а не жартів. Я розумію, що межа часто розмита, тому гумор і вважається складною штукою, і ми знаємо чимало випадків дуже невдалих жартів, через які люди отримували серйозні репутаційні втрати. Як недавнє відео в інстаграмі від фронтмена «Пошлой Молли» Кирила Блєдного, який зобразив російського імперця, що вимагає від поляків спілкуватися «нормальною мовою», тобто російською. В Україні багато людей зрозуміли, що це пародія, а ось поляки — ні. Адже там зовсім інший контекст, до того ж ролик музикант записав у доволі грубій формі. А ще він жив і працював у Росії, а після повномасштабного вторгнення переїхав до Польщі, отже його персону сприймали як неоднозначну. Концерти «Пошлой Молли» у Польщі негайно скасували. 

Повертаюсь до нашої публіки і критичного погляду на себе. Українці чудово сприйняли серіал «Спіймати Кайдаша», хоча в ньому неприємної правди було хоч греблю гати. Просто шоуранерка Наталка Ворожбит зробила свою роботу делікатно й талановито. І головне — правдиво і без маніпуляцій. Вона критикує та описує життя справжніх людей з усіма їхніми вадами та достоїнствами. 

Також сільські реалії доволі жорстко описував Аркадій Непиталюк у своїх «Припутнях». Там ми бачимо колосальну токсичність у стосунках між людьми і через це нездатність жити щасливіше. 

У серіалі ж «Встигнути до 30» ми бачимо карикатурне, абсолютно не сучасне село, те, яке завжди існувало в уяві радянських та російських пропагандистів. І яке, на жаль, вкорінилося в голові багатьох наших виробників контенту.

Ось типовий випадок — серіал «Клан ювелірів» (обережно, шок-контент!). Описується період кінця існування СРСР і до наших днів. Львів. Майже всі герої розмовляють російською. Не питайте чому. Українською — лише ті, які приїхали з сіл. Одна з героїнь вагітніє і їде додому. В село. Її хата має вигляд типової хати в Пирогові чи іншому музеї народної архітектури і побуту.

Наші дні, друзі, наші дні. 

Коли вона народжує дитину, то кладе її у традиційну люльку, яка причеплена до стелі.

Такого села не існує вже років сто щонайменше. Як і села, яке описують автори «Встигнути до 30». Росіяни постійно намагалися накинути на нас якусь етнографічність, минувшину, і в цьому не було жодної соціальної сатири. Бо вона висміює явища, які існують у реальному житті, а не в уяві сценаристів чи продюсерів. Тому маємо лише приниження та насмішки. Власне, це була і є самоціль. Українські селяни, навіть сучасні, обов'язково повинні бути в національних строях, жити в хатах з дерев'яними лавками, їсти дерев'яними ложками і бути кумедними дурниками. 

І одразу порівняємо це з будинком героїв «Кайдашів». Він небагатий і недоглянутий, якщо придивитися, то побачимо страшного лебедя з шини. Але це якраз не карикатура. Ось чим насмішки відрізняються від соціальної сатири. 

Нині на Новому каналі почав виходити ще один серіал про село — «Голова». У ньому троє студентів їдуть у село Антонівка, один із них стає сільським головою і разом з молодою командою починає вести місцевих мешканців до світлого майбутнього. Попри сумнівний гумор, притаманний нашим ситкомам, особисто я досі не зауважила в цій роботі саме насмішок чи неправдивих стереотипів про село. Ну ось який вигляд має герой Богдан, який приїхав навчатися до Києва з села. 

Дивовижно, але він без вишиванки та солом'яного бриля. Аж не віриться. А ось дівчата, які живуть в Антонівці. 

Стьоб у цьому серіалі, звичайно, теж є. Але жоден з героїв не має придуркуватого вигляду. Автори жартують зі справжніх сільських особливостей штибу швидкого поширення пліток, бо в селі всі все знають. До речі, про цей серіал ми готуємо одразу кілька оглядів від різних авторів. 

Далі, питання контексту. Воно є надважливим, коли ми говоримо про неприйнятність контенту. Наприклад, «ліберальні» російські медіа та, на жаль, багато світових інтелектуалів дуже люблять порівнювати матерів, вдів та дітей українських і російських військових. Канал «Дождь» робив матеріал, у якому поєднав інтерв’ю таких жінок, показуючи, що всі вони — жертви. Хорватська письменниця Славенка Дракуліч зробила це у своїй останній книзі й захищала цю позицію на Lviv BookForum.

І на перший погляд, вони мають рацію. Ну ось же дві жінки, які втратили синів на війні, вони обидві горюють. Проте син однієї пішов захищати свою країну, не маючи вибору, а інший вибір мав і зробив його на користь насильства, вдерся в іншу країну і почав там убивати людей. Це важливий контекст, який постійно ігнорується. 

На фото нижче — Лоуренс Олів’є та Орсон Веллс. Видатні актори, які обидва зіграли Отелло і отримали високі оцінки за свою роботу. Але є нюанс: гримери вимастили їх чорним гримом, зробивши так званий блекфейс.

Цей прийом колись використовували в театрах з єдиною метою — висміяти африканців і показати їх кумедними недоумками.

За царя Гороха це було цілком прийнятно. У середині минулого століття, коли Олів’є та Веллс виконали ці ролі, такі речі теж цілком толерувалися. Але нехай хтось зараз у цивілізованій країні спробує намастити білого ваксою і випустити на сцену чи в кадр — цих мудрагелів чекатиме таке, що навіть не хочеться уявляти. І це навряд чи можна буде назвати утисками свободи слова. Сам по собі такий грим не є чимось образливим, якщо розглядати його у вакуумі. Але все змінюється зі знанням контексту. 

Ось іще приклад «страшної цензури». У 2018 році торгову марку H&M спіткав грандіозний скандал. Усе через чергову рекламну кампанію дитячого одягу, в якій темношкірого хлопчика одягли в худі з написом «Найкрутіша мавпочка у джунглях».

Компанію звинуватили в расизмі та змусили просити вибачення. Сам по собі напис не ніс жодної поганої думки. Але це якщо не знати, що африканців століттями дражнили «мавпами» і це приводило не лише до образ, а до розлюднення, упередженого ставлення й масових убивств. 

Найкасовіша світова стрічка «Віднесені вітром» нині демонструється з дисклеймером, який пояснює, що раби не були щасливими й не гуляли безтурботно плантаціями, як це показав режисер Віктор Флемінг. Стрічку не забороняли, але вже нині щось схоже не зніматимуть. Ну, хіба Дональд Трамп вирішить бути кінопродюсером, адже він категорично не згідний із критикою фільму. 

Водночас є дуже багато фільмів та серіалів, які так чи інакше висміюють перипетії в афроамериканському ком’юніті. Наприклад, недавня комедія на Netflix «You People». Це історія про закохану пару Езри Коена та Аміри Мохаммед. Він — єврей, вона — мусульманка. Коли настає момент знайомства з батьками, відбувається біда, старше покоління передбачувано починає гризтися.

Фільм хоч і не отримав неймовірно високих оцінок і є доволі прохідним, але й збурення теж не викликав. Можливо, тому, що виробники діяли за правильною схемою: дали розповісти цю історію тим, хто дотичний до описуваних соціальних верств. А саме — режисеру афроамериканського походження Кенії Баррісу та сценаристу, виконавцеві головної ролі та єврею Джонні Гіллу. 

Це все до того, що безліч людей постійно вдається до порівнянь. Мовляв, ось ви налетіли мов коршуни на, наприклад, серіал і вимагаєте його заборонити. А в СРСР теж забороняли фільми. Проте чи можна порівнювати, приміром, «Совість» Володимира Денисенка чи «Криницю для спраглих» Юрія Іллєнка зі «Встигнути до 30» або «Сватами»? Якщо не зазначати причини заборон, блокувань чи зняття з ефірів, то так можна дійти і до захисту ютуб-каналу Шарія. Заборонили ж. У неосмислених аналогіях можна Світлану Лободу поставити в один ряд із шістдесятниками. 

Свого часу багато ненависників усіляких заборон були й проти санкцій щодо таких серіалів як «Інтерни» з Охлобистіним. 

Але — знову контекст. Тоді санкції наклали на геть усі стрічки з особами, яких СБУ визнало такими, що становлять загрозу національній безпеці. Їхня поява навіть в епізоді була підставою до невидачі прокатної ліцензії. Проте ці люди, які від 2014 року відзначилися як огидні пропагандисти, грали у визначних вітчизняних стрічках, наприклад, у роботах Кіри Муратової та «Польотах уві сні та наяву» Романа Балаяна. Навряд чи вони можуть іти на смітник разом з «Інтернами». 

І вже зовсім наостанок. Просто порівняйте (якщо хтось цього ще не зробив) французький фільм «За що нам це?» і його український аналог «Скажене весілля». Начебто про одне й те саме йдеться, проте в першому расизм і шовінізм висміюють, а ось у другому трохи є питань. Ну і знову маємо в кадрі етнографічних українчиків. 

А закільцюємо ми всю цю писанину тим, з чого і почали. Увага до українських серіалів суттєво загострилася. І через зміни в суспільстві, і через небачене бажання державних мужів фінансувати телеконтент за державний кошт у скажених кількостях. Ці два роки показують два моменти. Те, що було прийнятним для глядачів два роки тому, не є прийнятним нині. Багато українців не буде миритися з низькопробним контентом за державні гроші.  

Тому, мої вам вітання, шановні виробники, і до нових зустрічей. 


Фото: кадри із серіалів «Свати», «Кріпосна» «Встигнути до 30», «Спіймати Кайдаша», «Інтерни», «Клан ювелірів», фільмів «Скажене весілля», «За що нам це?», «Отелло», «You People»

«Детектор медіа»
Теги
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
EA2VK
216 дн. тому
Рагулi для рагулей знiмають про рагулей. Все норм
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Щодня наша команда готує для вас якісні й актуальні матеріали, які допомагають медіа в Україні ставати кращими. Ми будемо вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваші пожертви – це можливість робити ще більше.
Спільнота ДМ
Інше у цій категорії
Катерина Городнича
«Антоніна»
Як реабілітацію після аналізу пітчингів Держкіно, де наші серіальники конкурують за шмат держбюджету, маємо для вас коротке повідомлення про серіальну галузь здорової людини.
16 Черв 2024 12:00
3 178
Лєна Чиченіна
«Антоніна»
Понад те — наш варіант із досить неоднозначним актором в епізодичній ролі.
03 Черв 2024 19:00
1 632
Катерина Городнича
«Антоніна»
Якщо раптом ви ще не дивились шостий, заключний сезон «Гострих картузів», то перепрошуємо за невеличкий спойлер. Але без нього ми ніяк не розкажемо вам про зйомки однойменного повнометражного фільму. І взагалі, де ви були два роки відтоді, як він вийшов?
27 Трав 2024 13:00
5 712
Антоніна
«Антоніна»
Ні, я в жодному разі вас до цього не закликаю. Бо доведеться переглянути не лише 16 серій «Зозуль», а й 20 серій «Сестер».
07 Трав 2024 14:40
9 472
Катерина Городнича
«Антоніна»
За два тижні перед прем'єрою на Netflix третього сезону серіалу «Бріджертони» його шоуранерка Шонда Раймс підтвердила намір зробити вісім сезонів шоу.
03 Трав 2024 11:20
2 459
Катерина Городнича
«Антоніна»
Видихаємо, у нас «все, як у людей». У Британії теж уміють робити серіали як попало.
24 Квіт 2024 17:30
2 609
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду