Неможливе можливо. Чому «Перевізниця» — український серіал, який можна дивитися без почуття сорому

Неможливе можливо. Чому «Перевізниця» — український серіал, який можна дивитися без почуття сорому

Рецепт хорошого серіалу в наших реаліях складний і непевний. Але він уже бодай вимальовується.
Неможливе можливо.  Чому «Перевізниця» — український серіал, який можна дивитися без почуття сорому
Неможливе можливо.  Чому «Перевізниця» — український серіал, який можна дивитися без почуття сорому
7 Бер 2024
1
10930

Отже, на СТБ вийшов серіал «Перевізниця», який ще за анонсами мав стати подією на українському телебаченні. І, холера, таки став. З чим усіх можна радісно привітати. У соцмережах його активно обговорюють, дискутують і переважно висловлюються щонайменше позитивно, а щонайбільше — захоплено. 

Бо як же тут не висловлюватися? Виробники вітчизняних телесеріалів не так часто дарують своїм глядачам неймовірну нагоду не відчувати себе розумово неповносправними під час перегляду. І геть рідко — думати й замислюватися над тим, що відбувається на екрані. На жаль, далеко не всі якісно зняті серіали мали хороші рейтинги, зокрема й через це продюсери не надто поспішали давати зелене світло на такі зйомки. 

Та справа, звісно, не лише в показниках. Навіщо знімати умовного «Спіймати Кайдаша» і морочитися та ризикувати, якщо глядачки його подивляться майже так само, як черговий трешачок від Оксани Байрак? Ну чи хто там зараз замість неї на п’єдесталі королеви телемила про любов? Планка нашого серіаловиробництва вже давно впала настільки, що глядачам видають не просто примітивний продукт. 

Зрештою, нашій «домогосподарці Антоніні» (так називають свою глядачку на каналі «1+1») потрібне якесь тло, поки вона миє підлоги та готує обід. Але навіть невибагливі телемувіки також повинні бути зроблені з певною якістю. Натомість ми нерідко бачимо страхітливі перуки (які багатьом гримерам і режисерам дійсно здаються цілком ок) і появу в кадрі непрофесійних акторів, які грають на рівні мему «да люблю я тебя!». 

«Так ось, — каже вам середньостатистичний продюсер чи продюсерка каналу. — Ось гляньте на чудові рейтинги нашого треш-контенту. А потім зайдіть на ютуб і зауважте, що серіал, який ви називаєте тупим, скоро дійде до мільйонної позначки переглядів. Тому йдіть ви кудись подалі від нашого успішного успіху». І, в принципі, матимуть рацію. 

Але нам із вами, стражденним глядачам, пощастило. Бо є люди, які мають талант, амбіції та не хочуть прожити все життя, фільмуючи те, чим навряд чи можна похвалитися у пристойному товаристві. Вони — наша надія та розрада. Шкода, що широкий загал не знає про те, як вони вибивали собі право зняти щось ліпше, ніж історію про бідну дівчину, яку на парковці збиває мільйонер на крузаку та вмить закохується. Звісно, для появи якісного серіалу потрібно дуже багато різних умов. Наприклад, достатнє фінансування чи співпраця з іноземними колегами. Ту ж «Перевізницю» Starlight Media зняв разом із кіностудією Gaumont і мовниками з Франції, Німеччини, Швеції, Норвегії, Данії, Ісландії, Фінляндії та Швейцарії. Проте, за моїми спостереженнями, в основі завжди лежать бажання авторів вийти за межі звичного і їхня наполегливість.

Отже, режисером і сценаристом «Перевізниці» став Євген Тунік, якого ми знаємо як шоуранера «Перших ластівок». Цей серіал дуже довго виборював право на існування і таки показав, що на нашому телебаченні можливо зробити дуже якісну та сміливу історію. При цьому рейтинги були доволі середніми. Співрежисером Євгена був Аркадій Непиталюк, який довго працював на телеку, потім успішно перейшов у кіно і нині знову попрацював для телебачення. В його «Уроках толерантності», як і в «Перших ластівках» і «Перевізниці», порушується, зокрема, й тема ЛГБТК+, тому представники нашої квір-спільноти вже мусять цим панам дати якусь премію. Редакторка проєкту — Тала Пристаєцька, яку ми знаємо, наприклад, як шоуранерку хіта «Кріпосна», що, безумовно, став хорошим прикладом якісної костюмованої драми. 

Якщо подивитися на перегляди «Перевізниці» в ютубі, то ми побачимо, що їх доволі багато. На першому епізоді вже майже пів мільйона.

Якщо говорити про секрет цього успіху, то його основою, думаю, є адекватність творців. Узагалі адекватність — це ледь не головне. На прем’єрі серіалу після численних дифірамбів на сцену вийшов сам Тунік і сказав, щоб усі трохи охололи, та пожартував, що сестер Вачовських у них з Непиталюком не вийшло.

«Ми всі бачимо, що це — серіал. Я прошу від вас не очікувати від проєкту “Ля Палісіади” чи “Памфіра”. Тому що ми робили серіал для широкої глядацької аудиторії, в тому числі європейської. І зараз такий момент, я його відчув кілька місяців тому в Берліні на зніманнях заключних сцен нашого серіалу. Я відчув, що… Пам’ятаєте фільм “Робот Софі”? В якийсь момент їй поставили екзистенційне питання якесь і її заклинило. І от я зрозумів, що іноді іноземців уже заклинює від моменту, коли кажу, що я — українець. Упевнений, що цей серіал не змінить ситуацію загалом, проте таки якийсь свій внесок у те, щоб якийсь центр уваги знову повернувся до нас, він зробить».

Це висловлювання доволі різко контрастує із самопрезентацією багатьох його колег, які, здається, вважають, що фільмують не про крузак і Попелюшку, а щонайменше «Корону» чи «Картковий будинок». 

До речі, чи не варто нагадати вам сюжет «Перевізниці»? Бо я так пишу, наче ви всі вже в курсі. Йдеться про психологиню Лідію, яка з початком повномасштабного вторгнення опиняється в дорозі з Києва до Харкова, куди їде вчергове вмовити чоловіка на розлучення. Вона бере собі в попутниці манікюрницю Олю. На одній із заправок їх застають вибухи. Оля просить Лідію продовжити подорож і відвезти її до сестри в Золочів. Наприкінці цього епізоду головна героїня вирішує лишатися в Україні та перевозити людей. Вона робить це впродовж десяти серій. 

Серіал вертикально-горизонтальний (є окремі лінії кожної серії, а також одна детективна, яка розгортається поступово), завдяки чому авторам вдається описати багато типажів українців і тримати інтригу до кінця історії. Арки головних персонажів розкриваються поступово. Героїня — дуже втомлена, емпатична і рішуча людина, яка майже не усміхається і абсолютно точно потребує психологічної підтримки. Якраз та роль, яку треба грати на напівтонах, і Анастасія Карпенко робить це чудово. 

Її попутники розкриваються нам упродовж кожної серії, і тут якраз була певна складність. За 30 хвилин потрібно було показати трансформацію персонажа. Хоча ні, не так. Персонаж не трансформується, це глядачі змінюють своє ставлення, бо починають бачити героя більш об’ємно. Тут важко щось додати без спойлерів, але напишу, що нам із вами пропонують відчути розуміння, толерантність і всяку «фігню» типу правила придивитися до людини краще, перш ніж робити про неї висновки. Зважаючи на те, що персонажі загалом побудовані на поширених типажах українців і їхніх вчинках, серіал направду діє як щось доволі примирливе для нашого добряче поплавленого суспільства. Герої з екрану вам ніби кажуть: якщо ви трохи поїхали кукухою — не переживайте, нас таких ціла країна. І ще важливо. В одному з епізодів чоловікам говорять: боятися мобілізації — це нормально.

Загалом, як мені здається, авторам дуже добре вдалося досягти балансу в багатьох моментах. «Перевізниця» водночас викликає гордість за свою країну, проте без ура-патріотизму, а дуже навіть із показом незугарних рис нашого суспільства. Жителі Луганщини (це головна героїня, її сестра, чоловік і його нова дівчина) дають разом певний зріз регіону, який є доволі строкатим. Оскільки серіал копродукційний, то зроблений так, щоб іноземці зрозуміли всі моменти і контексти. Але щоб вони також були цікавими та близькими внутрішній аудиторії. В цій історії не відчувається жодної пропаганди та нав'язливого намагання щось протиставити російським наративам — зазвичай ці речі не працюють, а лише псують твір. І разом із тим глядачам за кордоном чітко дають зрозуміти: це точно не війна лише Путіна.

Також дуже добре збалансовано саму війну. Виробники без кінця повторюють, що хочуть створювати історії зі згадками про трагічні події, але так, щоб не пригнітити глядачів, а дати їм своєрідну терапію. Подекуди виходить так, що в результаті маємо історію, в якій війна опиняється десь на третьому плані. Тут вона присутня постійно, але радше як ефект. Нам показують те, як війна впливає на персонажів і як змінює їхні життя.

Окремо хотілося б зауважити мовне питання. І, напевне, це великою мірою робота саме Аркадія Непиталюка, який дуже добре працює з розмовною, неідеальною мовою персонажів. Ми часто можемо побачити (точніше почути), що цим питанням легковажать. Тому герої серіалів розмовляють неприродним суржиком, або існує певна невідповідність. Наприклад, в одній родині можуть розмовляти різними говірками. У «Перевізниці» ж у нас є цілий букет різних українських мов. Ось один вид суржику, тут — уже інший говір. Є ті, хто на шляху прощання з російськомовною щелепою, і ми бачимо, як цей процес дається людям нелегко, але вони не здаються. 

І ще один важливий аспект «Перевізниці». Як то кажуть, last but not least. Особисто я не зауважила моментів, які були б застарілими чи неактуальними. Проте бачила їх у багатьох інших творах, які вийшли вже впродовж повномасштабного вторгнення. Кіно чи серіал — справа довга і нудна, тому якщо автори не думають наперед і хочуть упхнути туди якусь актуалочку, то за пів року — рік і більше вона має всі шанси з тренду перетворитися на баян. У цьому серіалі таких моментів немає.

Наприклад, бачимо сцену, коли Лідія перевозить дітей, і хлопчик з усіх сил горлопанить: «Ой, у лузі червона калина!». І видно, що аж ніхто від цього не отримує великого задоволення, бо спів, напевне, вже пішов по десятому колу. Сцена зовсім не є зневажливою щодо цієї пісні, але показує таку палку до неї любов дітей, що вона в цих надмірних кількостях уже починає втомлювати. Тобто нам показують не першочергове захоплення нею (що було актуальним для перших місяців великого вторгнення), а ставлення в перспективі.

Насамкінець напишу, що «Перевізниця» різко і якісно відрізняється від багатьох інших наших серіалів (та й від кіно теж) тим, що часто ставить питання і не дає відповідей. Глядачам не підказують, що саме вони мусять відчувати в цей момент. Зазвичай це роблять за допомогою музичного оформлення: пішла дуже сумна музика — тому в цьому моменті всі негайно мають заплакати. І тут, вочевидь, буде напівспойлер. В інтернетах глядачі вже обговорюють і дискутують стосовно фіналу. Дехто навіть закидає авторам, що ті виправдовують колаборацію заради порятунку рідних. Проте, як на мене, такого в серіалі немає. Це не виправдовування, це питання. Складне питання, яке автори ставлять своїй аудиторії. 

Ну і, судячи з фіналу, можливо, на нас чекає другий сезон. 

Фото: пресслужба СТБ

Теги
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Алла
136 дн. тому
Цікаво. Одна серія цього фільму = 700 дронів. Серйозно це те що треба? Якісь подвійні у вас стандарти, детекторе.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Щодня наша команда готує для вас якісні й актуальні матеріали, які допомагають медіа в Україні ставати кращими. Ми будемо вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваші пожертви – це можливість робити ще більше.
Спільнота ДМ
Інше у цій категорії
Катерина Городнича
«Антоніна»
Знаєте жарт про те, що добре мати склероз, бо щодня нові відкриття? Отак ми надолужуємо серіали, які колись не подивились.
04 Лип 2024 23:00
14 769
Катерина Городнича
«Антоніна»
Як реабілітацію після аналізу пітчингів Держкіно, де наші серіальники конкурують за шмат держбюджету, маємо для вас коротке повідомлення про серіальну галузь здорової людини.
16 Черв 2024 12:00
3 485
Лєна Чиченіна
«Антоніна»
Понад те — наш варіант із досить неоднозначним актором в епізодичній ролі.
03 Черв 2024 19:00
1 867
Катерина Городнича
«Антоніна»
Якщо раптом ви ще не дивились шостий, заключний сезон «Гострих картузів», то перепрошуємо за невеличкий спойлер. Але без нього ми ніяк не розкажемо вам про зйомки однойменного повнометражного фільму. І взагалі, де ви були два роки відтоді, як він вийшов?
27 Трав 2024 13:00
5 878
Антоніна
«Антоніна»
Ні, я в жодному разі вас до цього не закликаю. Бо доведеться переглянути не лише 16 серій «Зозуль», а й 20 серій «Сестер».
07 Трав 2024 14:40
10 689
Катерина Городнича
«Антоніна»
За два тижні перед прем'єрою на Netflix третього сезону серіалу «Бріджертони» його шоуранерка Шонда Раймс підтвердила намір зробити вісім сезонів шоу.
03 Трав 2024 11:20
2 587
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду