Це все Путін. Продюсерка фільму «Навальний» назвала «20 днів у Маріуполі» політичною документалкою

Звати продюсерку Марія Пєвчіх, і вона також багаторічна соратниця Навального та керує фондом його імені. У своєму дописі вона бідкається, що «політичні документалки» непопулярні на «Оскарі», проте ось уже другий рік вони там отримують нагороди. Ну і, судячи з усього, Пєвчіх вважає, що «20 днів у Маріуполі» показує не злочини росіян, а злочини Путіна. 

«Взагалі, політичні документалки рідко виграють “Оскар”. Так вважалося завжди, і минулого року дуже багато людей з індустрії розповідали мені, що в Академії політику не шанують. Краще про природу щось зніміть. Щось добре. Але ось другий рік поспіль документальний “Оскар” бере політичне кіно. 

Страхітлива правда про злочини путінського режиму. Я вітаю команду фільму “20 днів у Маріуполі” із заслуженою перемогою. Я мрію, щоб Путін заплатив невимовно високу ціну за те пекло, яке він сіє по усьому світу. Подивіться цей фільм обов'язково», — радить російська продюсерка. 

Ясна річ, у коментах Марії вже наваляли. Українські користувачі та користувачки пишуть, що Марія трішки не зрозуміла кіно. Бо воно про злочини Росії, а не лише Путіна. Про це також говорив режисер «20 днів у Маріуполі» Мстислав Чернов у своїй промові: 

«Я хотів би мати змогу обміняти це на те, щоб Росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окуповувала наші міста. Я віддав би все це визнання за те, щоб росіяни не вбивали десятки тисяч моїх співгромадян з України. Я б віддав це, щоб вони звільнили всіх заручників, солдатів, які захищали нашу землю, цивільних, які в їхніх тюрмах».

Наваляли, звісно, не всі — дехто Марію все ж підтримує. І, нагадаю, до цього декого час від часу звертаються медійники по різні коментарі.

Також серед вдячних за допис є багато користувачів з Олексієм Навальним на аватарках. 

Нагадаю, що Пєвчіх трохи перегнула і з оскарівською нелюбов'ю до «політичних документалок» (до речі, попереджу, що багато документалістів за це слово можуть зробити вам боляче). Приміром, цьогоріч у номінації були складні стрічки та зовсім не про природу. «Бобі Вайн: народний президент» розповідає про боротьбу угандійців проти президента, який узурпував владу, «4 доньки» — про жінку, двоє доньок якої пішли до екстремістської організації ІДІЛ. У «Вічній пам'яті» йдеться про чилійського журналіста, який досліджував злочини Піночета. 

Вже не кажу, що із самим Навальним та фільмом про нього організатори церемонії і торік носилися, і виразно згадали його нині. Уривок зі стрічки про нього відкривав частину, в якій згадували кінематографістів, що померли минулого року. 

Ну і ще нагадаю, що срачу нам не вдалося уникнути навіть цьогоріч. Зі скороченої міжнародної телеверсії церемонії вирізали момент, у якому нагороджують команду «20 днів у Маріуполі». З одного боку, це традиційна практика: версія ж скорочена, тому логічно, що щонайменше половини номінацій там немає. Проте минулого року нагородження команди «Навального» та промову його дружини таки лишили. «Суспільне Культура» звернулося по коментарі до організаторів. Організатори відповіли. 

А загалом, потрібно пам'ятати, що з трактуванням сенсів «20 днів у Маріуполі» Марією Пєвчіх цілком будуть згідні багато іноземців.