«Баю, бляха, бай» і християнські цінності. У фейсбуці відбувся перепис населення без почуття гумору
Завдяки допису у фейсбуці декана одного з харківських вишів багато хто дізнався про існування дуже відомої у світі серії смішних збірок віршів забембаного малюками батька. А ми дізналися і з радістю констатуємо, що все-таки людей із почуттям гумору більше.
Отже, декілька днів тому Максим Жидко опублікував пост із фотографіями книжки «Баю, бляха, бай».
Пост «не заради хейту» читачі пана Максима сприйняли саме так, як він, напевно, і позиціонував: давайте всі разом вигукнемо «куди котиться цей світ!».
З тією лише різницею, що світ нікуди не котиться і люди в переважній більшості цілком розуміють гумор. Зокрема ті люди, які добре пам'ятають, як це — бути батьками малих дітей, які не хочуть вкладатися спати.
Але свою аудиторію автор посту таки знайшов. Наприклад, в особі колишнього нардепа Ігоря Швайки.
Вірші Адама Менсбаха переклав українською Сергій Жадан. Не найгірший автор для навчання, скажімо так. Особливо якщо в переліку навичок, яких батьки навчають свою дитину, немає розпачливого заламування рук, патетичного голосіння «людоньки, що ж це робиться?» та інших необхідних українцю скілів.
Але найулюбленіше наше «марожено» — це апелювання до християнських цінностей. Під такими постами з обуренням обов'язково має бути захисник скріп. І ми його дочекались. Він прийшов і все пояснив.
Вважаю, що заради цього коментаря варто було писати такий пост. Лонгрид можна сміливо розбирати на цитати. Наприклад, оце про клей із сіллю: «Християньскі цінності, що наші пращури несли роками — саме той клей і та сіль, що не дозволяла суспільству скачуватися до рівня нижче за тварин і була вакциною проти жалюгідства у мисленні, проявленні себе у світі у купи наслідків відсутності оної». Це можна друкувати десь на слайді з якимось Робертом Де Ніро чи Аль Пачино і сміливо видавати за «філософські цитати великих». Люди таке люблять шерити. Пан Богдан міг би заробляти копірайтингом.
Автор віршів Адам Менсбах пояснив, що колись, коли його доньці було два роки, він намагався її вкласти спати. Перепробував усе, що можна, — казки, пісні, вмовляння, благання. Нічого не допомагало. Він вийшов з дитячої і написав пост у фейсбуці про те, що готує книжку із засиналочками «Go the Fuck to Sleep». Дуже швидко після того в його голові ця ідея оформилася в бачення, а книжку незабаром і справді надрукували. Вірші він описує як пародію на колискові пісні.
Батьки тодлерів розуміють у збірці кожну емоцію, адже про вкладання дітей спати можна складати легенди. Втім, людей без почуття гумору вистачає всюди (це не український винахід), тож і самому автору прилітають закиди типу «це не можна читати дітям!» — «Звісно, не можна! На книжці так і написано, що це видання для дорослих», — відповідає на обурення Менсбах.
Книжка Менсбаха посідала перші місця в рейтингах книжок на «Амазоні» ще до того, як її було опубліковано. «Go the fuck to sleep» завірусилася й увійшла в історію як приклад оригінальної книжкової промокампанії.
Після виходу збірки «Баю, бляха, бай» Адам Менсбах написав ще декілька жартівливих збірок віршів у такому самому стилі. Переважно від імені того ж затурканого батьківством тата.
Під час ковіду він написав ще і «Stay the Fuck at Home» («Залишайся, бляха, вдома»). Цей вірш прочитав Семюель Л. Джексон в ефірі лейтнайт-шоу Джиммі Кіммела.
Тож, як казав дописувач із фейсбуку, «Боже, поможи нам!»
