Театральні ображулі. Режисер Стас Жирков дорікнув Аліні Доротюк, що вона не бере в нього інтерв'ю
Життя наших театральних діячів сповнене драм і перипетій.
Ну, ок. Звісно, не лише наших. І звісно, не всіх. Проте за суб'єктивними спостереженнями вашої Антоніни рівень образ саме в цій спільноті є найвищим з усіх мистецьких. Що, як на мене, шкодить самій спільноті, бо утверджує стереотип про екзальтованих, емоційних митців. Так-так, я постійно чую від колег-журналістів зневажливі та насмішкуваті коментарі з будь-якого приводу: «Ох, уже ті твої митці, що з них взяти?».
Не раз я спостерігала смертельні образи у відповідь на не надто компліментарні відгуки про вистави, включно з банами авторів цих відгуків. Хоча театральної критики в нас майже немає і більшість журналістських текстів — переважно величальні. Я навіть не уявляю що було б, якби в кожному відділі культури українських медіа працювали фахові оглядачі, які препарували б наш театр без ніжності і бажання догодити й нікого не образити. А чесно і правдиво.
Була б справжня спека, я вам гарантую.
А ось вам і приклад чергової заруби між театралами і журналістами.
На інтерв'ю до Аліни Доротюк прийшла акторка Леся Самаєва і сказала два слова про Стаса Жиркова. Нагадаю, Стас був художнім керівником Театру на лівому березі, але на початку 2022 року виїхав за кордон на гастролі і не повернувся. Нині робить вистави одразу в кількох країнах.
Жиркова, ясна річ, почали полоскати, закидаючи не лише виїзд, але й те, що покинув театр. З нього він звільнився у жовтні 2022-го, і тут скандал вийшов уже далеко поза бульбашку. У виданні «Київвлада» вийшов доволі резонансний матеріал із назвою «На межі знищення: Театр на лівому березі Дніпра потерпає через свого (екс)керівника Жиркова». Вже із заголовку очевидно, що головного героя там шпинятимуть на всю міць.
Там є коментарі кількох працівників театру, які були незадоволені як виїздом Стаса, так і його керівництвом, стверджуючи, що в колективі стався справжній розкол. Ось що пише авторка Аннабелла Моріна:
«Але життя розпорядилося інакше. Вже до війни репертуар театру суттєво змінився — за словами акторів, в перший рік керівництва Жиркова з нього зникло більше десятка вистав і з’явились нові. Оновилася й трупа, до якої перейшло багато акторів з театру “Золоті ворота” (керівниця — Ксенія Ромашенко, дружина Станіслава Жиркова).
Напередодні повномасштабного воєнного вторгнення російський військ в Україну в театрі вже відбувався творчий і кадровий розкол. Хтось активно підтримував “нову хвилю” Жиркова, а хтось бажав зменшити кількість знеціненої лексики в виставах академічного театру та повернути колишнього глядача».
Ясно, матюки в театрі — це штука вибухова. Ваша Антоніна і сама не раз чула ці нарікання після приходу Жиркова. Мовляв, нормальні, пристойні вистави познімав, а з матюками поставив. Між тим, важко заперечувати, що в результаті менеджменту цього керівника Театр на лівому березі отримав значно більше впізнаваності, медійності та резонансу.
Згодом і Жирков, і новообрана керівниця театру Олеся Жураківська дали коментарі «Суспільному Культура». Матеріал на «Київвладі» вони назвали замовним та маніпулятивним
Жирков:
«Я прийшов на Лівий берег не один, ми прийшли командою. На той час Театр був у кризі. Театр був абсолютно російськомовним, тому перше, що ми зробили — випускали вистави лише українською мовою.
Нашим завданням було говорити про сучасну Україну, відкривати Україну світу, відкривати світ для України, бути тут і зараз. Говорити про ті соціальні проблеми, які є в нашій країні, говорити про нашу війну всередині країни і поза межами нашої країни, тому, звісно, людям, які звикли до радянських наративів, грати Чєхова і так далі, це не дуже подобалося. Для мене це неподобство — і цю незадоволеність я сприймаю як ту саму війну, яку ми ведемо зараз з Росією».
Жураківська:
«Не було ніякого розколу, він дуже штучно зроблений. Було складно працювати, тому що прийшли молоді керівники, які змушували працювати багато, пробувати різні жанри. На територію Театру зайшли іноземні режисери — знадобилося виходити з зони комфорту. Тому для мене цей лист був жахливим сюрпризом — і лише троє людей взяли на себе відповідальність за весь колектив. Це нонсенс».
З того часу Жиркова в публічному полі згадували лише періодично, коли з'являлися якісь інформаційні приводи. Приміром, розголосний випуск «Телебачення Торонто» про «вони з*балися». Там було і про Стаса.
Від себе скажу, що загалом в українському суспільстві сформувалося досить негативне ставлення до чоловіків, які виїхали за кордон під час повномасштабної війни. Особливо якщо вони публічні. Наш улюблений приклад — Олег Винник, фаворит вовчиць. Його спроби хоч якось повернутися в українське інформаційне поле поки закінчуються нічим.
Не кажу вже про Потапа. Чи, даруйте, Славіка Балагана з Барселонщини.
До конкретно Стаса Жиркова, треба визнати, в театральному середовищі досить різне ставлення. Від однозначного осуду до розуміння. Мовляв, робить гарну справу, подивіться, скільки в нього за ці роки постановок у різних театрах Європи. Хотіли культурну дипломатію — ось вам культурна дипломатія.
І от що трапилося нині на каналі Доротюк. Леся Самаєва, акторка Театру на лівому березі, — явно не шанувальниця Жиркова. Ось що вона каже:
«В роки, коли його (театр. — Ред.) очолював Жирков, я постійно хотіла піти з театру. І всі кращі ролі мої пішли у цей час, бо з репертуару були зняті усі вистави Дмитра Богомазова і я була в кожній виставі задіяна .... Мені здається, що він (Жирков. — Ред.) не вміє відділяти особисте від творчого. Для мене так. Він дуже капризно сприймає, він не цінує людей. Він взагалі не цінує людей».
Ще раз скажу зі своїх спостережень. Дуже часто, коли в колектив приходить керівник і починає його реформувати, складається ось така ситуація. Бо далеко не всі працівники погоджуються зі змінами і вважають їх правильними. Це класика не лише для так званих творчих професій, а для всіх.
У Самаєвої та Жиркова явно різняться погляди навіть із поверхневих спостережень. Наприклад, Стас скептично ставиться до фраз штибу «служити в театрі», «театр — це храм, сім’я». Леся ж в інтерв'ю каже, що «театр — це твоє життя».
Ну а що ж до самого Жиркова, то він постійно відповідає в себе в соцмережах на такі шпильки. Нині він записав сториз:
«Іду на другу репетицію і оце згадав, що вчора передивився шматок інтерв'ю Лесі Самаєвої пані Доротюк. Всі вже подивилися? Нє стоіт. Так-от, пані Доротюк, ви у всіх там питаєте про мене шось, вас шось цікавить. Ви ж можете напряму у мене запитати. Не факт, що я вам дам інтерв'ю, але ж ви можете спробувати. А то якось непрофесійно з вашого боку. Ви ж професійна журналістка і постійно питаєте в один бік. А інший бік чогось забуваєте. Якось дивно, виходять такі "Донєцкі новості"».
Ох і Стас) Самі протиріччя. Просіть у мене інтерв'ю, але не факт, що я дам. Ну і я, якщо чесно, не спостерігала якоїсь посиленої зацікавленості в Доротюк його персоною. Тому фраза «у всіх там питаєте», ще й постійно — це явне перебільшення.
Хочу також нагадати, що інтерв'ю — це не той жанр, у якому повинна бути причепом представлена інша сторона. Це розмова з конкретною людиною та демонстрація її поглядів. Про що Аліна і написала Стасу в сториз — відповіді на його сториз (господи боже). І запросила на розмову.
Вже згодом у коментарі вашій Антоніні Доротюк сказала, що цьому інтерв'ю таки бути. Трішки пізніше це підтвердив і сам Жирков.
Ох уже ці переписки в сторизах... Але чудово, що шановне панство таки домовилося. Тому чекаємо на цікаву й гостру розмову. Бо якщо в нас є театральний бум, то мають бути і театральні срачі.
Фото: ютуб-канал Аліни Доротюк, фейсбук Стаса Жиркова та Олесі Жураківської
