Герой України Резнікович набалакав собі на посаду. «Колишній Лесі Українки» виринув у московському ГІТІСі
«Продам Батьківщину, недорого». Колишній художній керівник театру Лесі Українки нещодавно дав інтерв'ю путінському пропагандисту, в якому основною думкою було винищення російської мови в Україні і як через це страждає бідолашне створіння, Михайло Резнікович. Рекомендуємо почитати й нагадати собі, як страшно жити в Києві, де нелюдяно забороняють російську мову.
Ще тоді було очевидно, що 86-річний режисер вислужується заради посади. Ми чекали, яку ж плюшку йому видадуть за те, що він наговорив у своєму ганебному інтерв'ю. Він тоді доволі товстими натяками плакався інтерв’юеру, що його розпирає від знань і він страждає, що не може ними ділитися з молоддю.
Тепер він виплескуватиме цю напругу на московських студентів Російського інституту театрального мистецтва (ГІТІС).
У новині «Российской газеты» (нещодавно забороненої радою ЄС) про першу лекцію Резніковича студентам московського театрального вишу автору тексту довелось висмоктувати з пальця значущість події:
«Першокурсники завмерли, коли до аудиторії увійшов відомий режисер. Цих хлопців не здивуєш зірками театру та кіно, але поява учня Товстоногова та колеги Басілашвілі змусила їх понервувати. Михайлу Юрійовичу вистачило кількох хвилин, щоб перевести заняття у спокійний та доброзичливий формат».
Важко уявити пієтет до «колеги Басілашвілі», коли в людей є доступ безпосередньо до Басілашвілі. І яким місцем, до речі, Михайло Резнікович причетний до Олега Басілашвілі, теж не дуже зрозуміло. Хіба що спільним учителем, але треба ж було хоч якимось прізвищем виправдати те, що «першокурсники завмерли».
«Российская газета» цитує Михайла Резніковича, який, очевидно, на своїй лекції не тільки про театр говорив:
«Чому таке сьогодні можливе в Європі і взагалі у світі? Тому що багатьом президентам по сорок років, і вони не пам'ятають тих жахів війни. У них немає страху і немає прожитого горя, яке б їх зупинило. Я дитина війни і пам'ятаю, як вішали фашистів у Києві. Тому все, що відбувається сьогодні, розумію і відчуваю гостріше».
Ну добре, що Путіну давно не сорок, тому він щось пам'ятає. Переважно власні марення в жанрі фентезі.
Менше з тим, ми вітаємо Михайла Ієрухімовича з новою посадою в Москві і звертаємося до «сорокарічних при владі»: може, ми не ганьбили б звання Героя України і якось анулювали його для Резніковича, який так пристрасно й публічно освідчується в коханні до путінського режиму?
