«Оскар» для медійників. Репортаж із церемонії нагородження «Честь професії»
Церемонія нагородження журналістів проходила в культурному центрі «Арт причал». Мене зустрічав Дніпро (широкий і дуже синій, ще не зацвів, бо то зазвичай у кінці літа) та охорона, яка попросила показати вміст сумочки. Запитали, чи нема заборонених предметів. А їх нема, на жаль. Хоча вже давно треба купити собі якийсь балончик, щоб у разі чого відбиватися від нападників.
Червоної доріжки не було. Та й не те щоби вона була потрібна. Просто керівниця конкурсу професійної журналістики «Честь професії» Інна Мельникова розповідала в інтерв'ю «Українському радіо», що для них дуже важливо, щоби «подача матеріалів на конкурс "Честь професії" була своєрідним “Оскаром” в професійній діяльності». А мені тільки скажіть про «Оскар» — одразу бачу червоні килими.
У залі був фуршет і столики, за якими стояло багато журналістів. Спершу з водичкою. А вже до середини вечора не витримали — і пригощалися не тільки лимонадами, а ще й почали дзвеніти тарілками. Десь тоді і виставили алкоголь.
Але менше з тим, повернімось на початок вечора. Журналісти почали займати свої місця, коли на сцену вийшли ведучі: Михайло Шаманов — один із постійних ведучих церемонії «Честь професії» та молодший сержант, і Діна Вонг — журналістка та пресофіцерка першої окремої танкової Сіверської бригади. Вони були по формі.
Михайло Шаманов, Діна Вонг
Показали ролик про розвиток журналістики в Україні та місію медійників, нагадали нам про існування Януковича (сподіваюсь, це нікому не зіпсувало апетит). Та оголосили хвилину мовчання, щоби вшанувати журналістів, які «загинули на війні та через війну» — всіх їх ми побачили на екрані. Окремо згадали парамедикиню та журналістку Ірину Цибух на позивний Чека, про загибель якої стало відомо напередодні. Її згадували протягом усього вечора і журналісти, яким давали слово.
Цьогоріч на конкурс було подано 1240 матеріалів у шести основних номінаціях та п'яти спецномінаціях. Не буду повторюватися і називати імена переможців — мої колеги про все вже написали. Але скажу про нагороди. Переможцям давали дипломи, квіти в горщиках і статуетки — ні, не «Оскар» (лицар, якому замість меча в руки дали ручку чи ноутбук), а прозорий прямокутник правильної форми зі скла (з написом) на підставці.
Діна Вонг, Дарина Сухоніс, Вероніка Хорольська, Тарас Левченко, Ірина Андрейців
На заході були й поважні гості. Наприклад, до слова запрошували Марка Елінстата — директора Офісу демократії та врядування USAID. Він багато говорив про покликання та сказав: «Ви ризикуєте, коли ви робите щось хороше, — здається, що навколо самі критики. Ну і, звичайно ж, платня не завжди така, якою б хотілося її бачити. Але без вашої роботи не працює демократія, не працює шлях України до Європи, до Незалежності і до свободи». Подякував журналістам і побажав, щоб нас усіх беріг Бог.
Марк Елінстат, директор Офісу демократії та врядування USAID
А другим поважним гостем був Нільс Дальквіст — другий секретар посольства Швеції, політичний відділ. І він одразу перейшов до діла. Сказав: «Я б хотів почати з того, що підтримка України — це основна задача політики Швеції. І ці перші — вони не від мене, вони від міністра закордонних справ».
А далі сказав, що минулого тижня Швеція оголосила довгостроковий пакет допомоги на загальну суму 6,5 млрд євро, що триватиме 3 роки, а вчора (тобто 29 травня) — «про передачу передового радару для літальних апаратів, який стане суттєвим відчутним посиленням для сил Ф-16, які передадуть інші країни».
Усі плескали в долоні, а мені в цей момент захотілося його аж обійняти. Зі зрозумілих причин цього не відбулося. У цей момент я глянула на лавки, на яких сиділи журналісти (але не я), і помітила, що їх оздоблює леопардова лінія. З ностальгією згадала про леопардів та подумала, що це, можливо, лишилося ще з акції FreeTheLeopards. Потім Нільс Дальквіст згадав про загиблих медійників під час війни і те, що Швеція підтримує не тільки військових, а й реформи, зокрема в медіа.
Нільс Дальквіст, другий секретар посольства Швеції
Сам же вечір пройшов ностальгійно. Згадували медійників, які були ведучими церемонії в різні роки. Намагалися жартувати за сценарієм (було не дуже, як на мій смак), але краще виходило імпровізувати — коли виходили журналісти та говорили свої промови, там були і сльози, і сміх.
Олександр М'ясищев, Катерина Родак, Тарас Левченко, Юлія Забєліна, Світлана Остапа
З минулих церемоній запам'яталося, кажуть ведучі, як на весь купол планетарію показували ролик, де Роман Скрипін, Ілона Довгань, Осман Пашаєв і Тетяна Даниленко читали вірш Ліни Костенко.
І з захватом пригадали, що журналіст-розслідувач Богдан Кутєпов на одну із церемоній прийшов з баяном. А я одразу уявила, що він оголошує номінантів, при цьому граючи на баяні. Оце був би перформанс. Але до чого все це згадували ведучі? Щоб назвати переможців у номінації «Найкращий репортаж».
Коли Христина Коціра вийшла на сцену оголошувати переможців, вона сказала: «Вибачте, я без баяна, тому мені, мабуть, треба режисера».
Головна редакторка hromadske Христина Коціра
А перемогу здобули Михайло Кригель, Ольга Кириленко, Дмитро Ларін, «Українська правда» за репортаж «Краматорськ — місто побачень, смерті та молочних коктейлів. Чим живе романтична столиця України під обстрілами С300».
Михайло Кригель, Ольга Кириленко та ведучі — Михайло Шаманов і Діна Вонг
До «Найкращої публіцистики» нас теж підвели дуже вправно. Нагадали, як минулого року Віталій Портников поставив рекорд — його промова тривала майже 9 хвилин (можливо, він подумав, що не на церемонії, а продовжує вести свою програму). До речі, дуже шкода, що пан Віталій не зміг прийти. Бо я дуже хотіла взяти коментар про інтерв'ю з російською публіцисткою Юлією Латиніною, у якому він її розніс. І яке вже кілька днів обговорюють у соцмережах. Але не склалося.
Директорка Internews в Україні Джилліан МакКормак
Тарас Петрів, президент Фундації Суспільність
А перемогу в цій номінації здобула Гаяне Авакян, «Або — Агенція медійного росту». І її робота має назву «Bakhmut, Before It Vanished».
Гаяне Авакян
Так само я хотіла бачити і Дмитра Гордона, щоб запитати, коли вже збудуться ті вроки, які найкращі чаклуни та маги України наклали на шістьох найогидніших російських військових злочинців. Ну і про те, чи відповіла йому Наталія Мосейчук, чому до неї ходить на ефіри Володимир Петров. Але Гордона теж не було.
Впродовж церемонії я таки взяла коментарі в кількох журналістів. Поговорила з головною редакторкою Медіагрупи «Накипіло» Оленою Лептугою про замазування їхнього логотипу на відео (це відео з'явилося на сторінці Володимира Зеленського).
Відірвала від розмови й узяла коментар у журналіста «Бабеля» Олександра М'ясищева про скандальний заголовок «Блогери в X дві години натякали, що на фронті сталося щось жахливе. Виявилося, мова про загибель бійця Петриченка. Що це було — людські емоції чи накрут?», через який редакцію провезли на шакалячому експресі у твітері. Про це ми писали ось тут.
Олександр каже: «Важливо розуміти, що ми в редакції дуже багато обговорювали це, і перед публікацією ми кілька разів коригували заголовок саме з метою того, щоб він нікого не ранив, щоб всі коректно його сприйняли. Тому якщо хтось думає, що ми демони, то некоректно так думати». Пізніше у розмові він додав, що не хайпували на заголовку. І що намагалися дуже обережно підійти до нього (бо змінювали кілька разів): «Ну, мабуть, у нас не вийшло».
Олександр М'ясищев
Я ще запитала, чи не думали змінити заголовок, він відповів: «Чому ми його не змінили? По-перше, далеко не одразу було зрозуміло, в чому проблема, тому що спочатку нас просто ненавиділи і посилали, і лише через кілька годин, буквально години три або чотири, ми плюс-мінус почали розуміти, що людям не подобається. Бо спочатку, навіть якщо зайти в той самий твітер, там були повідомлення: "Що там, а що вам не так?", і відповідь [на це]: "Йди нахер"».
Він додав, що матеріал написаний згідно з журналістськими стандартами, ім'я військового не згадували у самому тексті (але згадали у заголовку): «Чому ми про нього згадали взагалі — тому що це подія і ігнорувати, говорити про щось абстрактно ми не можемо. Було питання щодо таймінгу, чи вчасно ми вийшли. Це дуже складно, бо тут важко було вирішувати, що саме було б коректно. Це звичайна журналістська практика: коли щось стається, ми на це реагуємо одразу».
І запевнив: «Те, що прочитала певна кількість людей, ми взагалі не мали цього на увазі. Те, що стосується слова «виявилося» [у заголовку] — то це хибне трактування, що це применшує втрати. Бо всі, хто знають "Бабель", мають розуміти, що це абсолютно не могло матися на увазі. Це просто абсурд».
Михайло Шаманов, Діна Вонг, Олександр М'ясищев, Катерина Родак, Тарас Левченко
Якби ми отримали повідомлення від рідних або підтвереджених близьких, то звісно, без жодних питань. Якби нас попросили навіть прибрати текст, можливо, ми б [розглянули це]. Це не моя компетенція, бо в журналістів є редактори».
«Я вважаю, що ми поводились максимально коректно в цьому плані. Просто якби не було цього шакалячого експресу, якби нам коректно казали про те, що "ви зробили помилку", або, "слухайте, це некоректно, будь ласка, поміняйте, це завдає болю" — це окей. І цілком можливо, що за таких умов ми б [подумали]: "блін, можливо, правда?". А коли несеться хейт, коли нас ненавдять, ми отримуємо погрози — це дуже сильно розмоває фокус ситуації і від цього всім стає гірше. І відповідно, не про сам заголовок уже навіть йдеться. Тому що далі понесеться хейт просто заради хейту», — підсумував М'ясищев.
Також я зустріла голову наглядової ради Суспільного Світлану Остапу та запитала в неї про темники і збереження балансу під час подання інформації — щоб і висвітлити важливу резонансну тему, і щоб це не вплинуло на передачу допомоги.
Катерина Качановська
Sundara
Щоб ми всі не надто потомилися, всередині вечора пісню виконала Катерина Качановська. А наприкінці виступила співачка Sundara, яка зіграла на бандурі й заспівала пісню «Вільний птах». А отримавши нагороди, медійники пішли до столиків, наїдків і напоїв святкувати свої перемоги, обійматися, фотографуватися та ділитися враженнями. Тут я не підслуховувала.
Марина Безкоровайна, керівниця програми протидії дезінформації та підтримки розвитку незалежних медіа Посольства Великої Британії в Україні, Світлана Остапа, голова наглядової ради Суспільного, почесна президентка Національної асоціації мовників Тетяна Лебедєва та Ольга Седова, BBC
Похолодало, піднявся вітер, і я гайнула додому, попрощавшися з Дніпром.
Фото: Максим Поліщук «Детектор медіа»
