«Не він мене бросив — це я його кинула». Антоніна на другому дні Kyiv Media Week

Я говорю про славу, популярність та впізнаваність. Це стосується, зокрема, і фільмів. Колись давно, пам’ятаю, на одній з профільних подій успішні спікери-продюсери іронізували над менш успішними колегами. Мовляв, свої стрічки вони бережуть і нікому не показують, як забобонні батьки — своїх дітей. Знаєте, є такі, що візочок прикривають якимось тюлем? Тому про їхні стрічки ніхто й не знає. Але про це згодом. 

Скажу одразу, ваша Антоніна безбожно проспала, тому й не встигла потрапили на панель із назвою «Українська анімація: очікування vs реальність». Але більш ніж впевнена, що автори там бідкалися, що на анімацію мало хто звертає належну увагу. І це не іронія, а гірка правда. Мультики — це довго і дорого. Хоча в десятці найкасовіших українських стрічок — два анімаційні фільми: «Мавка» (на першому місці) та «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» (за Пушкіним, звиняйте).  

Але про анімацію ще поговоримо. Проспала я також обговорення «Комерційний успіх документальних проєктів? Так!». Про те, як досягти висот, розповідали Акім Галімов, Любомир Левицький, Віталій Гордієнко, Мстислав Чернов, Максим Сердюк та Антон Птушкін.

Взагалі наша артова документалістика почала активно розвиватися з часів Революції гідності і встигла досягти дуже пристойного рівня. Проте нам дуже бракувало популярної документалістики, документальної публіцистики, проєктів на ютубі. Словом, усього, що можна в розмові назвати «документалками» і не вихопити від авторів. Так, хто не знав — будьте обережними з цим словом. 

Телевізійники в один голос говорять, що документальні проєкти в ефірі ще ніколи не мали таких показників. Те, що українці, нарешті, масово зацікавилися своєю історією та персоналіями, створило величезний попит на розповіді про них. Робота Віталія Гордієнка про Івасюка (ми про неї писали тут) набрала вже 1,2 млн переглядів на ютубі. А недавно Віталій анонсував новий проєкт — про Леся Курбаса.

Віталій Гордієнко задумується, про кого ще зняти хіт

Мстислав Чернов на цій дискусії теж дещо пообіцяв — фільм про контрнаступ 2023 року. Можемо тільки уявити, що там буде. Сам режисер, як і багато інших учасників KMW, жалівся, що гроші на проєкти шукаються важко: «Інвестори бояться вкладати кошти на етапі виробництва, якщо герой або режисер можуть загинути. Значно легше знайти гроші для готового продукту».

Я ж іще напередодні шукала по всьому фуршету Максима Сердюка, продюсера фільму «Яремчук: Незрівнянний світ краси». До речі, ось репортаж із першого дня KMW.  Ми в «Антоніні» одразу пророкували стрічці успішний успіх, так це і сталося. Вона нині — найкасовіша з вітчизняних документальних. Недавно фільм показували в Канаді та США. Максима я ловила, щоб розпитати, хто приходив на покази і що казав. Максим туди не їздив, але казав, що охочих подивитися виявилося багато. Переважно діаспора. 

Також Максим має трішки сумнівів, що ця робота просто потрапила у правильний час. І хотів би порівняти касові збори, якби «Яремчук» вийшов років три тому. Ми з ним згадуємо серію програм з назвою «Спалах», яку теж продюсував Сердюк. Це були розповіді про різні прояви української культури. І успіх теж був — проєкт активно обговорювали вже тоді.

Максим Сердюк

Антон Птушкін з шанувальницями

Далі в нас — заплановані дифірамби Film.ua Group самим же собі. В тусовці їхні презентації в багатьох викликають традиційну іронію. Але не варто заздрити, колеги. Вони хоч і хваляться надміру, але з результатом не посперечаєшся. Вже згадана десятка вітчизняних стрічок з найбільшим боксофісом складається з проєктів, над якими працювала саме ця компанія. 7 з 10. 

«Конотопська відьма», незважаючи на, м'яко кажучи, скептичне ставлення до її якості критиків та частини глядачів (подейкують, у самій компанії фільм теж не вважають шедевром), продовжує збирати гроші у прокаті.

СЕО Film.ua Group Вікторія Ярмощук та фінансові результати

Команда підтримки 

Вікторія каже, що у фільму було п’ять приватних інвесторів, але не каже яких. Фізичні особи навіть були. І повторює формулу, яку їхній шеф Сергій Созановський описував минулого року. Якщо, казав він, стрічка не перевищує пів мільйона доларів, а ти можеш їй забезпечити хороший прокат і показ на різних платформах, то вона може принести прибуток упродовж року.

Всі тільки тепер чекають на остаточне впровадження системи єдиного квитка, щоб усі боксофіси були прозорими. На наступній панелі на цьому сильно наголосила генеральна директорка групи UP Hub Ольга Пантелеймонова. Сказала так: «щоб не було тих цифр, які озвучуються». Ох уже ці натяки. 

На іноземні ринки теж хочуть виходити, тому мають англомовний трейлер, який і показали. Правда, на ютубі я знайшла трохи інший. 

Що можу ще вам розповісти? Для фанатів стрічки «Будинок “Слово”. Нескінчений роман». Перше — наголос на другий склад: нескІнчений. Їй-богу, втомилася виправляти. А друге — по телеку фільм покажуть нескоро. Продюсер Олег Щербина каже, що в кінотеатрах цю історію будуть демонструвати ще довго, бо не всі вчительки української літератури ще сходили. «Нескоро» — це не раніше наступної весни. 

Продюсер та військовослужбовець Володимир Яценко, свята людина, зауважив, що взагалі-то, нам потрібно розробляти цікаві історії. І писати якісні сценарії. Це питання мусолиться в кіноспільноті давно, а зараз піднялося з новою силою. Практично всі цікаві персонажі в нас — у документалістиці. А хочеться, щоб таких навчилися створювати ще й в ігрових фільмах. Побачимо, що у Володимира і його команди вийшло з фільмом «Ти — космос». Прокат обіцяють навесні. Режисер і сценарист — Павло Остріков, а це дає нам неабияку надію.

Вже після дискусії ми з Володею трішки поговорили в холі. Він ще раз пояснив, чому не хоче знімати ігрове кіно про війну саме зараз. Готуйтеся, нові аргументи. Хороше кіно про війну, каже Яценко, зазвичай антивоєнне. Бо об'єктивно війна це фу, це жах, і краще б її не було. А ми можемо зараз, у гострій стадії боротьби, знімати антивоєнні фільми? Ну зрозуміло, що ні. Бо однаково вийде щось ура-патріотичне. Лишимо це російській пропаганді. 

Антоніна з цим таки згідна. А також Володя каже, що катавасія з Держкіно нам може піти на користь. Мається на увазі оця вся криза і те, що кіно нині не фінансується й невідомо коли буде. Тому, каже Яценко, повідпадають ті, хто просто годувався біля бюджету і заробляв на виробництві. Продюсери авторського кіно можуть шукати гроші на різних іноземних майданчиках. Вони вже це роблять. Ну а з комерційним кіно буде все ок — ми вже це разів 10 почули від Film.ua.

Володимир Яценко

Є багато раціонального в цих думках. Проте інші кіношники кажуть, що, беручи гроші з іноземних фондів, часто втрачаєш змогу розповісти суто українську історію. Надто коли це копродукція. Ну і, як не крути, а державна політика — це вкрай важливо, і її повинна формувати держава. Серед іншого тому, що часто для різних узгоджень за кордоном просять взяти участь офіційний державних орган, який відповідає за кінорозвиток. 

Було б супер, якби кінематографісти освоїли різного штибу недержавне фінансування, а тим часом Держкіно в магічний спосіб реформувалося і ми мали б чудову, повноцінну картинку. Невідомо, щоправда, коли це все відбудеться і хто до цього доживе. 

Але не сумуйте — ось вам фоточки з фуршету.

А ось панель із назвою «Як змінилися глядацькі настрої українців під час повномасштабної війни» виявилася настільки цікавою, що ми напишемо про це окремий матеріал. А зараз — тримайте кілька графіків з дослідження.

Вашу Антоніну вразили два моменти.  На наступному графіку знайдете теми, які дратують українців у кіно. Для 20% глядачів це ЛГБТК+. Мда. Але 72% нічого не дратує. Як вони живуть узагалі?

А також нам назвали український ютуб-канал з найбільшою кількістю підписників. І це... пам-пам... «Маша і ведмідь». Вітаю!

Це канал, на якому викладають цей російський мультик українською мовою. Колись це зробили для українського телека. Про цю Машу ми обов'язково напишемо найближчим часом, бо це справжня світова експансія. 

А зараз — про прокат. Ось як можу підсумувати дискусію на тему «Кінопрокат під час війни. Як перестати хвилюватися та полюбити генератор». Як ви, мабуть, чули, якщо фільм провалився, то винні у всьому кінотеатри. Так часто кажуть у кінотусовці. Погано, мовляв, розписують, на 10 ранку ніхто в кіно не ходить, тому звідки ж узятися глядачам і касовим успіхам?

Представники та представниці кінотеатрів кажуть інше. Те, що фільм з потенціалом завжди може перейти з денних сеансів у вечірні. А цей потенціал не завжди є. То й не треба нікого звинувачувати. От так жорстоко і кажуть. А що робити? І радять не забувати про промо, бо потрібно створювати ефект очікування. Бо фільми виходять, а люди про них знати не знають.

На противагу цьому згадаю, що «20 днів у Маріуполі» виходив у прокат двічі, і лише на третій раз це було успішно.

Співзасновниця мережі кінотеатрів «Прем'єра» Руслана Цюп'яшук. На таких заходах одиниці говорять настільки відверто і сміливо

Але Антоніна підтримує думку про промо. Цією темою досі легковажать. Так, це дорого і треба в команді мати спеціальну людину. Але діватися нікуди. Я спостерігаю навіть ситуацію, коли перший і єдиний трейлер автори випускають за два-три тижні до прокату. І крутять його не в кінотеатрах, а в диджиталі. Друзі, так не можна. Схаменіться. 

СЕО «Тріумф Медіа Груп», «Планета кіно»

На наступній (і останній) панелі це підтверджують ще раз. Маркетинг-директорка Megogo Валерія Толочина розповідає, що часто українські фільми вигулькують як Пилип з конопель. Ніхто про них знати не знав, аж ось вони. Сюрприз.

Валерія Толочина

На цій дискусії обговорювали ОТТ-платформи в Україні і як їм жити. Про це теж буде окремий текст, але від себе скажу, що панель була однією з найживіших, навіть з жартами. 

Але ніякі веселощі не заспокоять вашу Антоніну після того скандалу, який вона почула від гендиректора «Плюсів» Ярослава Пахольчука. Цитую: «“Плюси” вже давно не живуть Антоніною». І додав: «Але вона досі існує».

Ярослав Пахольчук

Ви собі можете таке уявити? Не живуть мною? Давно? А «давно» — це скільки? Бо ще 4 роки тому генпродюсер Максим Кривицький говорив солодким голосом зовсім інше:

«“1+1” — це і є чоловік Антоніни. Це опора, надія. Це той, від якого вона хоче мати дітей». 

Подивіться тепер усі. І зрозумійте, яка з цього панства опора і, тим паче, надія. І головне — на кого цей чоловік і батько дітей Антоніну проміняв? Хто там тепер у них? Оксана, Вероніка, Ілона Давидівна? Будемо проводити розслідування. 

На цьому слові — прощаємося. До наступного KMW. Якщо мене туди, звісно, пустять.

Фото: KMW