Хто взявся «мочити» Портникова, чому провалився кварталівський фільм «раша гудбай», і скільки ще ми будемо розлюднюватися. Найпопулярніші матеріали «Антоніни» 2025 року
Щороку з’ясовується, що ви, любимі мої читачі й читачки, дуже добре читаєте текст про те, що ви дуже добре читали за рік на нашому ресурсі. Тому хто я така, аби вам відмовляти? Отже, поїхали.
Одразу про розлюднення. Коли ми припинимо цей жахливий процес — лишається прогностичною загадкою навіть для найпотужніших аналітиків, футурологів і навіть тарологів. Відомо лиш те, що точно не зараз. Як доказ — найпопулярніша стаття на «Антоніні» в минулому році була саме про «розлюднення».
Але почнемо з 10-го місця, як положено. І це наші чергові цікаві досліди про українські телевізійні гумористичні шоу під назвою:
«"Дизель-шоу" — сумно. "Квартал" — соромно. Ну а "Мамахихотала" — прісно».
Як можете помітити, вашій авторці не понравилося нічого. Також поспішаю нагадати, що вона недавно пішла далі в сеансах мазохізму й вибралася дивитися нинішнє різдвяно-новорічне шоу улюбленців усієї редакції наживо в палаці «Україна».
Але згадаємо торішні короткі висновки після перегляду «дизелів» та «кварталівців»: «Всі чоловіки в Україні мріють лише про те, щоб випити. Жінки ж або про айфон, або щоб не дати чоловікові випити. Все. Більше тем немає. По ходу, от так ми і проведем 2025 рік».
Після «Мамахихотала» враження значно кращі, але є претензія до відсутності гостроти: «Зірки з "Мамахихотала" — Євген Янович та Олег Маслюк — наче студенти вишу, які й пожартувати хочуть, але дуже бояться розчарувати маму, тому жартують "на пів шишечки"».
Взагалі, якщо сказати чесно, навіть Антоніні з її любов’ю до треш-контенту вже ці «квартали» з «дизелями» остобісіли. Ну, один раз постібешся, другий, третій — а далі дивитися три години цього знущання, аби зробити стислу вибірку, дуже, як би сказав Тарас Цимбалюк, неприкольно. Навіть найнудніша «паркетна» зйомка у твоїй кар’єрі вже й не видається такою нудною.
Водночас «Дизель-шоу» та «Єдиний квартал» усе ще лишаються в топі переглядів на різних платформах і впливають на суспільну думку. Утім, ми в нашій редакції вважаємо, що популярність ця потроху стихає і проєкти стають усе більш токсичними та відірваними від реальності й суспільних процесів.
9-те місце нашого рейтингу продовжує тему сорому, але тепер уже не лише глядачів, а й учасників телевізійного процесу:
«Нам соромно дивитися — їм соромно зніматися. Чому наші актори погоджуються на кринжові серіали?».
Тобто, майже завжди. Взагалі, Антоніна постійно наголошує, що актори та акторки — це люди, які найменш відповідальні за той ідіотизм, який ми зазвичай бачимо в наших серіалах. Що телеканали замовляють, те продакшни і клепають. Акторам уже дають готові сценарії, які не зміниш. Питання лиш у тім, що всіляких генпродюсерів та редакторів на екрані не видно, тому віддуваються інші, бо «світяться» обличчями.
З цієї причини вважаю, що саме актори найбільше зацікавлені, аби контент, у якому вони беруть участь, ставав бодай не таким ганебним. Тому я завжди дивуюся, коли бачу, як різні артисти нахвалюють і навіть захоплюються своїми проєктами. Сподіваюся, це не щиро, бо тоді зовсім біда.
Разом із тим, інші їхні колеги таки висловлюються публічно та критично, у чому Антоніна їх дуже підтримує. Ось ми і зібрали їхні думки. Богдан Буйлук, приміром, в інтерв’ю Аліні Доротюк вчергове нагадав, яка мізерна зарплата в театрах — він сам, за його словами, отримує 300 доларів. Про типажі в серіалах каже таке:
«В більшості серіалів є Ніна, яка приїхала з села, закохалась у Роберта, Роберт теж у неї закохався, але їм на перепоні стає Крістіна. І всі Ніни, Роберти і Крістіни стоять в одних папках. Я в цьому пасьянсі завжди або Стас, або Костя, який робить капості і в кінці отримує по заслугах».
А загалом часто можна почути думку, що відмовлятися від заробітків та чекати винятково на хороші ролі у вартісних проєктах — це гарно звучить в теорії, але на практиці доводиться йти на компроміси. З усім пакетом наслідків.
На 8-му місці маємо матеріал про чергову спробу вплинути на російську аудиторію:
«Що з обличчям, Ірино? Кому Золкін та Карпенко впарювали ІПСО у російської блогерки Шихман».
Ми тут в редакції не те щоб фанати Золкіна, але дивитися на сповнене презирства обличчя Ірини Шихман було ще важче, ніж гумористичні шоу. До неї на інтерв’ю прийшли вже згаданий Володимир Золкін та його колега Дмитро Карпенко. Напередодні Золкін у своєму проєкті на каналі «Ми — Україна+» активно повторював думку, що українцям треба ходити на російські майданчики, аби просувати наше ІПСО. Тобто, готував аудиторію до своєї появи у Шихман.
ІПСО, яке вони до неї принесли, судячи з усього, було спрямоване на зрив мобілізації. Українські блогери підкреслено зневажливо і навіть агресивно відгукувалися про російських військовополонених і загалом про долю тамтешніх вояків на нашій території. При цьому ведуча поводилася максимально іронічно, підкреслювала своє зверхнє ставлення до гостей, вчила їх, як дотримуватися журналістських стандартів.
Ваша Антоніна лиш не дуже зрозуміла, на кого саме направлене це ІПСО. Здається, блогери робили посил на «простих росіян», які зокрема перебувають під впливом пропаганди. Давали зрозуміти їм, що йти на війну невигідно і стрьомно. Проте аудиторія Ірини Шихман — це переважно так звані ліберали, якою і вона себе позиціює. Золкін звертається до них також:
«Вони (хороші росіяни, медійники. — Ред.) першочергово мали би просувати одну-єдину повістку. Не про те, як хлопчиків нещасних змушують. Адже вони — не Путін. Це ж не Путін поганий, це ж не всі росіяни. Це обговорення, позбавлене будь-якого сенсу, тому що воно не закликає до жодної дії. Я б хотів, аби люди, які займаються інформацією, робили щось, аби цю війну, зрештою, зупинити. Коли Путіну доведеться її зупинити. А Путіну доведеться її зупинити найперше тоді, коли у нього почнеться ось цей серйозний дефіцит з солдатами, яких він відправляє у беззмістовні штурми для того, як вони самі кажуть, на м'ясо і на фарш».
Проте наші спостереження за публічними «хорошими росіянами» дають зрозуміти, що вони не збираються дотримуватися запропонованого Володимиром варіанту і закликати співвітчизників до дій. Їм це не потрібно. Чому — також почитаєте в матеріалі.
Що ж до 7-го місця нашого хіт-параду, то там матеріал про шанувальника російської влади із сонячної Італії:
«Зірка італійської музики виступив у Росії та остаточно пустився берега».
Якщо не впізнали, то це співак Аль Бано. Знаменитість у минулому, а нині — об’єкт для кпинів. Про нього нам написала кінознавиця Надія Заварова, яка навчалася в Римі й нині там живе, тому добре знає тамтешнє суспільство і культурний бекграунд. Нам же корисно розуміти, чим живуть люди в різних країнах.
Загалом про співака яскраво говорить ось цей абзац з матеріалу: «Одного разу під час концерту пані в залі втратила свідомість. Аль Бано, голосно наспівуючи її ім’я зі сцени, закликав жінку прийти до тями. А коли приїхали парамедики, звернувся до прихильниці: “Деборо, тобі б не завадило подумати над дієтою, щоб схуднути. Я люблю тебе! Ми любимо тебе!”».
Ну а про його ставлення до Росії та Путіна маємо таке:
«Десь між медичною експертизою та бодишеймінгом в Аль Бано причаївся й експерт з геополітики: два роки тому в інтерв’ю у програмі “Belve” (“Звірі”) він сказав, зокрема, що “Україна завжди була в юрисдикції Росії, а НАТО цим скористався...”, що “Путін в чомусь неправий, але де в чому має рацію”, що він, Аль Бано, “говорить речі, які в багатьох на думці, але не всі мають сміливість сказати про ці міркування вголос”.
На пряме запитання ведучої, чи погодиться він співати для Путіна, Аль Бано всіляко намагався пройти між крапельок, наголошуючи, що “завжди співав для російської публіки, і вона чудова”, що “Путін — частина російської аудиторії, тож чому б колись і не заспівати”, що “подивимося, як буде розвиватися ситуація”, що “він не схвалює поведінку Росії”, яка “мала залишатися зі своїми танками по периметру”...».
Що ж, тішить, що в Італії Аль Бано та його висловлювання також сприймаються як кринжа. Хоча своїх прихильників має навіть він.
А ми переходимо до 6-го місця, і це текст про Мар’яну Безуглу:
У ньому йдеться про інтерв’ю депутатки, яке вона таки дала Тетяні Даниленко на ютубі «Української правди». «Таки», бо з попередньої розмови вона просто чкурнула за дуже дивних обставин. Прийшла, на гримі почала гуглити Даниленко, нагуглила, встала і пішла. Але хто вже тут буде дивуватися?
Через певний час таки дійшла, і ми вчергове побачили, наскільки складно з Безуглою проводити гостру розмову. На кожне запитання вона починала плести якісь словесні мережива та заводила свою думку далеко від поставленого запитання. В цьому відео вона традиційно критикувала Сирського та Залужного і хвалила Зеленського. Залужного назвала «кавайним». Так називають миленьких персонажів аніме, які всім подобаються за своє мімімі. А Сирського означила «Залужним без цукру».
Ну а також вчергове навалила гомофобії, яку назвала не гомофобією:
«Не маю нічого проти представників ЛГБТ, людей із ожирінням тощо. Оцінюю лише вчинки, характер і здібності конкретної людини в конкретному контексті. Однак важливо розуміти, що згадані та багато інших станів є відхиленнями від норми, або, з наукової точки зору, хворобами. Наприклад, народитися геєм, мати псоріаз чи алергію на пеніцилін — це стани, які супроводжують людину протягом життя».
Наше 5-те місце є яскравим прикладом ситуацій, на які часто нарікають медійники. Мовляв, пишеш лонгрид, вивчаєш ситуацію, перечитуєш безліч усього, а почитають не так і багато людей. І навпаки — напишеш про якийсь шкандаль, витратиш максимум годину часу, а воно залітає на десятки тисяч переглядів. Зізнаюся, на «Антоніні» така ситуація не те щоб дуже поширена, що не може не радувати. Але часом таки трапляється — і цей матеріал тому доказ:
«"АТБ" вигрібає за рекламу з Лаймою Вайкуле, яка співає "Щедрик"».
Нагадаю, що супермаркет вирішив у такий спосіб зробити файну рекламу, а вийшло навпаки. Токсики у тредсі швидко цю ідею розмазали. Апелювали до того, що Лайма — радянська співачка та лишається лояльною до Росії, хоч і виступає проти війни та підтримує Україну.
Були й ті, хто захищав і ролик, і Вайкуле. Мовляв, ви вже дістали зі своїми претензіями — людина на нашому боці, а ми починаємо знову цей срач. У статті зібрали вам основні реакції.
Піарники «АТБ» придумали відповісти ось так:
«Участь латвійської виконавиці пов’язана виключно з тематикою міжнародного привітання. Мета ролика — передати атмосферу дружби й Різдвяного тепла між нашими народами, а не нести будь-які політичні чи ідеологічні меседжі.
Ми чуємо ваші зауваження та розуміємо чутливість теми.
Ми визнаємо, що у контексті сьогоднішньої реальності будь-які публічні постаті можуть сприйматися неоднозначно, і шкодуємо, якщо це викликало негативні емоції».
Шкодують чи ні, а на телику цей ролик таки крутиться. Ваша Антоніна його недавно спостерігала, коли дивилася «Танці з зірками» на «Плюсах».
До нашвидкуруч написаних матеріалів, які принесли нам трафік, належить і ось цей, який посів 4-те місце:
«Берлінська маргінальна коаліція. Як Винник і Дівєєв-Церковний ходили на концерт до Сердючки».
Ну, ходили й ходили. З одного боку, суто розважальний текст, з іншого — також і фіксація людей, які внаслідок своїх дій навряд чи повернуться в наш інформаційний простір. Такі матеріали потрібні з єдиною метою — фіксувати чому.
З повелителем вовчиць усе зрозуміло, він настільки випав з нашого контексту, що вже в нього просто не вписується. І найгірше для нього ж самого — навіть цього, схоже, не розуміє. А ще люди кажуть, що наркотики та алкоголь шкідливі для здоров’я.
Що ж до Дівєєва-Церковного, в анамнезі ведучого прогнозу погоди, то він — відвертий шанувальник усяких стрьомних штук уже давно.
Судячи з лайків, принаймні частину з цих поглядів підтримує інший наш колега — В’ячеслав Соломка з каналу «Київ».
Але з цих трьох особисто вашій авторці по-справжньому боляче дивитися на вчинки та слова Андрія Данилка. Не те щоб це було для мене сюрпризом — радше ні. Але я все ж сподівалася, що він після 2022 року роздуплиться, та цього не сталося. Данилко — талановита людина, він був чудовим коментатором на нацвідборах на «Євробачення», і хотілося б далі його бачити в нас на різних подіях. Його майбутнє в нашому просторі не таке сумнівне, як майбутнє Винника, але, на жаль, воно теж під питанням.
Ну а в нас на 3-му місці огляд на чергову комедію від «Кварталу»:
Зазвичай фільми «95 кварталу» збирали дуже хороші цифри в прокаті, але не цього разу. Автори на чолі з режисером Олексієм Кірющенком (знімав «Слугу народу», «Мою прекрасну няню», хотів стати головою Держкіно та загалом намагався впливати на нашу культурну політику) наплели такої фігні, що їх не зрозуміли навіть шанувальники. Касові збори стрічки не оголошувалися — зазвичай це означає, що хвалитися нічим.
З одного боку, фільм перенасичений типовими кварталівськими жартами штибу оцього: «Гілляка тобі в сраку!». Є також варіант «уздєчку мені в пєрдєчку». Таке зазвичай добре заходить аудиторії — сама бачила не раз. Але дідько з цим, треба бути толерантними і розуміти, що в різних людей різне поняття про гумор. І це, до речі, за моїми спостереженнями, часто взагалі не корелюється з інтелектуальним рівнем. Розумні люди можуть реготати з такої кринжі, що ваша Антоніна бува не знає, куди й дітися.
Проблема стрічки не в гуморі, а в сенсах. Ідеться про ведучу-пропагандистку, яка вісім років вливає брехню у вуха людей на окупованих територіях. І ось, після повномасштабного вторгнення вона з сином хоче виїхати до Москви, але получається, що виїздить до Ужгорода. Свого рідного міста, як потім з’ясовується. Усе це відбувається дуже нелогічно, починаючи з існування прямого поїзда з окупованого міста до Ужгорода посеред повномасштабного вторгнення, який їде собі без жодних перевірок.
І закінчуючи тим, що нам показують винахідливих ефесбешників та дуже тупих есбеушників. А також те, що пропагандистка нормально собі почувається в Ужгороді, її не особливо чіпають, а в кінці вона, звісно ж, прозріває. За тижнів два. І в фіналі виголошує довжелезний монолог у прямому ефірі російських телеканалів. По-перше, на російських федеральних пропагандистських каналах давно немає прямих ефірів. По-друге, її спіч чомусь не зупиняють, а продовжують транслювати. По-третє, а начорта звертатися до росіян в українському фільмі?
І критики, і представники кіноспільноти доволі негативно відреагували на цю стрічку. Мені ж вона вчергове продемонструвала відірваність кварталівців від наших реалій, про що і була мова на початку цього матеріалу.
Ну і 2-ге місце. Воно хоч і друге, але я вважаю цей текст найкращим та найбільш впливовим на «Антоніні» у 2025 році:
«Хто стоїть за інформаційним “мочиловом” Віталія Портникова».
Катерина Городнича зробила дослідження, яке розлетілося по всенькому фейсбуку, і його пошерили десятки лідерів думок. Так, шановні зумери, у фейсбуку не лише постять ШІ-картинки, нарікають на «зелену владу» і продають свеню.
Наприкінці 2024 — на початку 2025 року проти Віталія Портникова розгорнулося одразу дві медіаатаки. Спочатку слабша, згодом — значно яскравіша. В обох брав участь політтехнолог Сергій Гайдай. Спочатку він прийшов на ютуб-канал такого собі аналітика-блогера Сергія Любарського, який почав навалювати на Портникова і ставити під сумнів його експертність. На наш погляд, це була водночас брудна політтехнологія (наприклад, журналіста на обкладинці зобразили в кумедному образі з роздутою головою) і спроба Любарського розкрутитися на чужому імені, бо він не лише навалював, але й кликав Портникова на дебати. Про це почитайте ось тут.
А вже через кілька місяців в інтернетах понісся уривок з інтерв’ю Портникова річної давнини, яке він дав каналу «Балючі теми». Його вирвані з контексту слова перекручували так, аби звинуватити Віталія в думці, що депутати воювати не мають, бо вони — еліта, а гинути повинні бідні. Хоча він такого не казав.
Вважалося, що першим про це написав колишній завсідник проросійських каналів Володимир Бойко. Який уже не один раз засвітився в розповсюдженні різної скандальної фігні.
Але він не був першим — Антоніна дослідила за допомогою технолоджі, хто це вкинув, а хто далі радісно розносив. Серед таких — Юрій Романенко, Роман Скрипін, Дмитро Корчинський, Дмитро Гнап та вже згаданий Сергій Гайдай.
Проте ані перша, ані друга спецоперація не вплинула на репутацію Портникова — він отримав неймовірну підтримку. Щоправда, і Гайдай зі своїм майданчиком не став маргіналом. Навіть навпаки — подивіться, яке товариство зібралося на його каналі. Ніфгово, правда?
Ну що ж, перейдімо вже до переможця. І ним стає Тигран Кеосаян, якому ми бажаємо здоров’я! Але це вже зараз, бо на момент написання, звісно, розлюднення нам би не дозволило:
«Пропонуємо трохи розлюднитися. Некролог Тиграна Кеосаяна на випередження».
Бачите, як виявилося вкотре, Антоніна теж може робити прогнози. Далекоглядні. У матеріалі ми згадуємо, чим відзначився персонаж і чому нам його не шкода. Як і його карколомний шлях від непоганого режисера до автора абсолютно бездарних фільмів і телевізійних програм, які призначені хіба для розпилу державних грошей.
Ось тільки одне дуже неприємно. Жарти Кеосаяна в його програмі «Міжнародна пилорама» за типом і змістом дуже нагадують те, що роблять «Квартал» та «Дизель-шоу».
Тому, як пишуть у фейсбуку, думайте!
