Кaty Perry, Ірина Білик, «межиніжжя» Світлани Лободи, постарілий Артем Мілевський та інша «чумачечая братва» в одному флаконі

Якби мені випало визначати найкращі кліпи 2011 року, то мій топ-5 виглядав би так.  

П'яте місце я б віддав Ірині Білик за її «маленькую девочку в шикарном авто». Кліп із розряду тих, що ні про що ‑ так, нарізка кадрів, але відзнято дуже ефектно. Ймовірно, його фільмували під девізом: «Забагато води не буває». Справжнім відкриттям відео став сплав мужності і чутливості, втілений у головному герої ‑ сивочолому мачо з голим торсом, який мені чомусь здався схожим на постарілого форварда київського «Динамо» Артема Мілевського. До речі, це, часом, не він сам, тільки у гримі?..  

На четвертій сходинці я б розташував «еволюцію людського відчаю» Влада Дарвіна, представлену автором на розгляд громадськості за асистування Альоші. Ці двоє «найкращих із людей» дуже органічно підходять один одному (чи одній), причому в прямому смислі слова, і таки зустрічаються у фіналі кліпу. Пісня лірична й мелодійна, а відео водночас і просте, і яскраве. Воно засвідчує, що прогулянка героїв кліпу звичайними міськими вулицями може виглядати нічим не гірше за неймовірні пригоди вигаданих образів у надскладних і дорогезних декораціях та ще й із залученням комп'ютерних спецефектів.  

Особливо ж звертає на себе увагу Альоша. Точніше, не стільки вона сама, скільки її сукня. І то не через легкість та прозорість, а головним чином ‑ колір. Він такий помаранчевий, що аж не віриться, як його могли пропустити в ефір на сучасному суцільно «біло-блакитному» українському телебаченні. Думаю, всі, такі ж, як я, безнадійно «майдануті», отримали превелике задоволення, поностальгувавши на екран у тому ж відчаї, як у пісні.  

Бронзу я би віддав Світлані Лободі. Вона, як на мене, заслужила це своїм гучним «ха-а-а-ая-ая!!!», а ще завжди, як можна побачити на екрані, неспокійним «межиніжжям», яке попри неабиякий досвід усе одно постійно перебуває у «творчому пошуку» чогось нового.  

До речі, в передачі «Світське життя» на «1+1» вона, відповідаючи на питання щодо причини метаморфоз на своєму обличчі, зокрема тих, які сталися з губами, повідала Каті Осадчій, що все це не через якісь міфічні косметологічні втручання, а звичайний гастрит. Мовляв, як захворіла, так і схудла. Цей процес відбився як на фігурі в цілому, так і на обличчі. Це ж треба. Скільки людей, в тому числі жінок, ходять із гастритами, і як мало з них зазнають унаслідок побічних ефектів хвороби раптово-несподіваного збільшення губ. А надто тих, що на обличчі. Лобода в цьому сенсі справжній унікум.  

А ще, аргументуючи природність розмірів своїх губ, Лобода сказала, що такі ж самі у її бабусі, і , що найдивніше, в її нещодавно народженій доці. Ну і доця. «То ли еще будет, ой-ой-ой».  

Срібними ж медалями я б удостоїв Потапа і Настю. І це - попри велику персональну антипатію до їхньої творчості в цілому. В тому числі ‑ за зроблене ними Віктору Федоровичу «отсосны» з нагоди його дня народження. І це в той час, коли їхня екс-«багиня», за яку вони на минулих президентських виборах "З УкраїноЮ в серці" агітували в концертних турах країною, вже зазнавала немилосердних гонінь від того ж таки деспотичного іменинника. Негарно це вийшло. Хоча, якщо не принюхуватися до грошей, то самий раз. Одначе друге місце в моєму топ-5 не з «отсосны», а за «Чумачечую весну».  

Ну дуже влучна, слушна і дотепна пародія. Прямо в яблучко. Все в тему. Кожного разу дивлюся цей кліп як уперше. Не тому, що постійно забуваю продовження, а тому що там справді все «по-чумачечему».  

(Це відео навіть надихнуло мене на «Чумачечую братву» - такий собі суспільно-політичний парафраз жартівливої пісні.)  

Переможницею ж мого хіт-параду стала би Кейт Перрі з відео на пісню Тhe one that gotaway. Кліп нагадує міні-фільм із романтичним сюжетом, що закінчується трагедією, яка залишає глибокий слід у серці головної героїні. Будучи літньою жінкою, вона згадує події своєї молодості ‑ любовні пригоди з хлопцем, який після сварки і розставання з нею гине в автокатастрофі. Зворушлива історія немов іще раз нагадує нам:

«С любимыми не расставайтесь,

Всей кровью прорастайте в них.

И каждый раз навек прощайтесь,

когда уходите на миг».  

Приблизно про це, наскільки дозволяє зробити такі висновки моя англійська, і йдеться в пісні Кеті Перрі. Тільки замість "прокуреного вагона" і скинутого з землі нелюдською силою "состава на скользком склоне" - автівка, що мчить гірською дорогою та через неуважність внаслідок емоційних переживань водія наражається на смертельну перешкоду. На повному ходу вона зривається з траси в урвище і летить у вічність.

Через багато років по тому обтяжена спогадами жінка навідує місце автокатастрофи. До неї підходить привид загиблого й торкаєтья її руки. Але вона його не бачить. Хіба що відчуває серцем...

"...All this money can't buy me a time machine,
Can't replace you with a million rings, no
I should'a told you what you meant to me, woah
'Cause now I pay the price

In another life, I would be your girl
We keep all our promises, be us against the world
In another life, I would make you stay
So I don't have to say you were the one that got away
The one that got away..."

***

"...Ні за які гроші мені не придбати машини часу
Мільйони перснів не замінять тебе
Мені варто було сказати тоді як багато ти значиш для мене
Нині ж я розплачуюся за те, що промовчала

В іншому житті , я була б твоєю дівчиною
Ми б зберегли всі свої обіцянки напротивагу цілому світові
В іншому житті я б утримала тебе
І мені б не довелося казати, що ти пішов від мене
Ти пішов..."