Срач! Фільм Сергія Лозниці «Вторгнення» покажуть на Каннському кінофестивалі. А в основному конкурсі — росіянин Кирило Серебренніков
Про те, що Лозниця їде на Канни, повідомляє локальний продюсер його стрічки Михайло Майліс у фейсбуці.
«Майже 2 роки наша команда знімала фільм про вас, дорогий і мужній український народ! Ми проїхали всю Україну. Наша камера побачила вас в різних куточках країни під час війни. Виробляючи цей фільм, ми мріяли по завершенню представити його на високому рівні в країнах Заходу. І нагадати всім, як багато ви зробили за ці два роки у боротьбі з силами зла. Сподіваюсь, нам це вдасться».
Також Михайло цитує і самого Лозницю:
«Я знімав цей фільм із глибоким болем у серці та з великою любов’ю до своєї країни. Цей фільм народжений із співчуття».
Цікаво, Лозниця приїздив в Україну працювати над стрічкою чи ні? Бо, приміром, «Майдан» він монтував з матеріалу, знятого іншими людьми. Ну і взагалі — коли він востаннє був в Україні? Режисер уже багато років живе в Німеччині. Із цими питаннями я звернулася до Михайла Майліса, і він обіцяв невдовзі відповісти.
Якщо хтось забув, то нагадаю, що Сергій Лозниця з початком повномасштабного вторгнення здобув собі, м'яко кажучи, неоднозначний імідж. Спочатку вийшов зі складу Європейської кіноакадемії, бо вона, на його думку, занадто боязко реагувала на російську агресію і ніяк не могла вимовити слово «війна».
Але не встигли режисерові поаплодувати, як він погодився взяти участь у французькому кінофестивалі «Від Львова до Уралу». Зважаючи ще й на його попередні заяви на захист російського кіно, Українська кіноакадемія позбавила його членства. Своєю чергою режисер назвав це рішення «нацизмом».
Треба сказати, що формулювання кіноакадеміків теж було не вогонь. Зокрема, Лозниці закидали космополітизм, хоча ж справа була саме в його намірах брати участь у тому фесті зі стрьомною назвою та в підтримці російської культури.
До речі, на Каннському кінофестивалі у 2022 році режисер теж зробив заяву про тяжку долю російських митців і несправедливі на них нападки:
«Як можна воювати проти усього цього? Як можна ототожнювати злодіяння, які робить нинішній російський режим (власне, останні сто років в Росії інших режимів, крім злочинних, і не було) з творіннями тих російських авторів, часто вигнанців і майже завжди — скорботних пророків у своїй нещасній вітчизні, які стали частиною світової культури, а значить — надбанням всього людства? Як можна у відповідь на варварства, які здійснюються режимом Путіна руками російських вандалів в Україні, вимагати зруйнувати чи скасувати те, що завжди протистояло варварству? В цьому немає ані логіки, ані сенсу».
Тут усе залежить від того, з якою логікою до цього питання підходити. Адже серед літераторів популярною є думка, що російське мистецтво загалом якраз підтримувало ідею як не самим здійснювати насильство, так смиренно його толерувати.
Ну а ще Оксана Забужко, коли поїхала на Берлінале судити основний конкурс, написала про свої польові дослідження впливу Сергія Лозниці та колег-кінематографістів:
«І от, щойно тепер у Берліні знайшлась на це питання відповідь: виявляється, всі ці 30 років Лозниця працював для міжнародної кінотусовки "голосом України" — розповідаючи в кулуарах кінофестивалів, зокрема, таким, як Альберт Серра, що його, Лозниці, місія — врятувати в буцімто рідній йому, Лозниці, Україні російську культуру, бо українська культура, мовляв, надто "маленька й провінційна" (с) для окремої країни, і без російської Україна вкінець здичавіє (можете починати пригадувати, від кого ви це чули, у цієї методички не один спікер!)».
Але це не найбільший сюрприз, який для нас приготували організатори Каннського кінофестивалю. Бо в основній конкурсній програмі там буде Кирило Серебренніков зі стрічкою «Лимонов, балада про Едічку». Про який бойкот російського кіно Лозниця взагалі говорив?
Нагадаю тепер і про Серебреннікова. У 2022-му його стрічку «Дружина Чайковського» теж узяли на фестиваль. Пояснили, що він — жертва режиму. Про його дружбу та співпрацю з Владиславом Сурковим якось не згадали. Режисерка Ірина Цілик висловила думку, що на кінофестиваль опозиціонера випустили не просто так. І мала рацію. Серебренніков на пресконференції закликав зняти санкції з Романа Абрамовича і поспівчувати не просто росіянам, а російським військовим. Мовляв, вони теж жертви. А їхнім вдовам потрібно ще й допомагати.
Ходили такі чутки, що після цього перформансу організатори зрозуміли, що щось із цим чоловіком не так. Але ні. Не зрозуміли. А ми й не дивуємося.
