Арагорн влаштовує стендап у Чернівцях. Репортаж з відкриття кінофестивалю «Миколайчук Open»
Пишу для вас цей репортаж на наступний день після церемонії, між подіями у програмі. Сиджу в холі Центру Миколайчука, а з кав’ярні долинає солодкий голос Іво Бобула:
А вже осінь прийшла у мій сад
Я не кликав її — йди назад…
Словом — ідеальні робочі умови. Ще вчора в цьому приміщенні відбувалася церемонія відкриття, і я, якщо чесно, не можу згадати чогось схожого за скромністю з аналогічних подій. Люди прийшли, пів годинки пофоткалися у своєму кежуалі та пішли дивитися фільм.
Тому ваша Антоніна була на цьому дійстві найпафоснішою та, схоже, єдиноосібно відповідала за гламур.
З одного боку — образливо. Бо не можу показати вам традиційних луків гостей, щоб ви випустили свого внутрішнього стиліста і гарнесенько обговорили це панство. З іншого — організатори не матимуть мороки із закидами про «неначасі», які отримували вони та їхні колеги з Одеського кінофестивалю торік. «Ми — про кіно», — сказала мені в черзі до зали піар-директорка фесту Ліза Сушко.
Але цього вечора люди прийшли не лише на кіно, а й на його творця — Віґґо Мортенсена. Голлівудська зірка — в Чернівцях. Фурор. Десятки фоток із ним з підписами типу «Я та Арагорн».
Ось — король возз'єднаного королівства Ґондору і Арнору Арагорн та мер Чернівців Роман Клінчук.
Актор їздив Європою представляти свою стрічку «Мертвим не боляче» і, дізнавшись, що права на показ купили «Миколайчук Open», вирішив заїхати ще й сюди та поспілкуватися з чернівчанами й гостями міста. Однозначне враження — Віґґо страшенно милий, дружній та з хорошим почуттям гумору. Більше про нього — за секунду. А зараз про церемонію.
Вона теж була суперскромною та короткою. Ведуча — Людмила Барбір, бо генеральний інфоспонсор — «1+1».
Генпродюсер Олексій Гладушевський обіцяє, що цьогоріч буде велика індустріальна секція, в якій будуть «поради молоді, як заробляти гроші, щоб знімати кіно», а також івенти, присвячені копродукції та пітчингам.
Людмила Барбір запрошує на сцену програмного директора Алекса Малишенка зі словами «саме ця людина буквально серед тисячі фільмів без перебільшення віднайшла, виокремила саме ті майже 70 фільмів різних жанрів, які ви будете мати змогу дивитися протягом цих дев’яти днів».
Мені ж хочеться додати: філ йор пейн, друже. Можна лише уявити, скільки «шедевральних картин» довелося передивитися Алексу зі сльозами на очах. Але така історія трапляється майже з будь-ким, хто для нас із вами формує різні програми.
Алекс каже: «Цього року у нас справді найбільший “Миколайчук Open”, і з такою тенденцією мені здається, що буквально за декілька років всі фільми не вмістяться ні в дев’ять днів, ні, можливо, в червень».
Зрештою, на сцену запрошують Мортенсена. Він у футболці з тризубом.
І щоб ви не подумали, що це він лише до нас так одягнувся, — ось актор у ній на інших подіях у різних країнах.
Каже, що по Чернівцях устиг погуляти, йому все сподобалося, прекрасна публіка. Жартує, що не хоче багато говорити, щоб людям потім не довелося пропускати фільм, бігаючи до туалету. А також промовляє кілька слів українською.
Про стрічку «Мертвим не боляче» я теж не буду говорити багато, бо в нас тут з вами не кінокритичні вечори. Скажу лише, що вона є дуже близькою для українських глядачів, адже йдеться про вибір, протистояння ворогу, реакції на насильство та, не побоюся цього слова, сімейні цінності. У хорошому сенсі.
19 століття, США. Головні герої — пара француженки і данця. Він іде на війну, бо вважає рабство ганебним явищем. А ще хоче заробити грошей. Вона вважає його через це егоїстом. А далі з нею відбуваються схожі події, як у багатьох романах української літератури другої половини 19 століття. А саме: героїня стикається з домаганнями з боку найбільшого поганця на районі. Обов’язково за нагоди подивіться цю стрічку.
Після її показу Віґґо лишається, щоб відповісти на питання глядачів. Кожна вчителька була б страшенно задоволена цим процесом через «ліс рук». Одна з глядачок питає Мортенсана (а він у фільмі режисер, сценарист, композитор і виконавець головної чоловічої ролі), перед яким вибором він не хотів би опинитися сам. Той відповідає:
«Такий вибір, на жаль, багато хто у вашій країні зараз має робити. Це — вбити когось. Навіть якщо ти вбиваєш захищаючись, однаково ти забираєш чиєсь життя. Навіть якщо ненавидиш».
А ось на цих словах я почала діставати носовичка, щоб гарнесенько поплакати. У Віґґо запитують, чому він вирішив змонтувати свій фільм так, щоб хронологія подій була нелінійною.
«Перш за все, я дуже поважаю аудиторію, і я зробив фільм так, як я хочу. Бо вважаю, що аудиторія здатна сама зрозуміти хронологію подій, і в такий спосіб ви створюєте фільм самі. Я не люблю підкреслювати певні події у фільмі діалогом або музикою. Я не люблю казати глядачу: "Ти маєш зараз відчувати це, ти маєш бути щасливим у цій сцені". Я вважаю, що аудиторія у всьому світі набагато розумніша, ніж про це думає немало режисерів та продюсерів», — відповідає цей святий чоловік.
Також можна точно втямити, що Віґґо — не просто одна зі світових знаменитостей, які нас підтримують. Він ще й добре нас розуміє:
«Під час зйомок і монтажу цього фільму я думав про Україну. Бо у війні, коли Пруссія напала на Данію, вона відтяла шматок на сході країни. І так він і залишився у складі Німеччини. Після Першої світової війни Данія закликала натиснути на Німеччину, щоб вона віддала цю частину землі назад. Але цього не сталося.
Я думав також про війну у 1939 році, коли Росія напала на Фінляндію. І фіни показали себе як дуже сміливих людей. Вони не дали себе завоювати, Росія змогла тоді забрати лише маленький шматочок. В Україні відбуваються схожі події. Але я дуже хочу, аби вам ваші землі повернули».
Один із глядачів наробив Мортенсену стільки компліментів, що той відповів: «Дякую! Напевне, мені варто замінити свою агентку на вас».
Про світову кіноіндустрію він каже, що можна було б підходити до роботи більш оригінально й створювати більш різноманітні історії. Він розуміє, звісно, що все це бізнес. І що, коли ідея працює, її намагаються використати ще і ще. «Але я вважаю, що це нецікаво. Є, звісно, певні винятки. Наприклад, "Володар перснів". Або "Хрещений батько"».
Читати з іронічною інтонацією.
Загалом вийшла дуже душевна бесіда з розумними питаннями та цікавими відповідями. Окремо хочу відзначити перекладачку Софію Горелік за безпосередність та почуття гумору.
Наостанок усі зробили спільне фото.
Таких хусток від «Не хустка» Мортенсен купив 15 штук. Вони продаються просто в Центрі Миколайчука, бренд також розробив мерч цьогорічного фестивалю із зображенням команди фільму «Тіні забутих предків». Купив, зокрема, з Аллою Горською та Марією Примаченко. Будемо виглядати нашого Арагорна на світових подіях не лише у футболці з тризубом.
Фото: Артем Гвоздков
