Навіщо британський театр перетворив Отелло на темношкіру лесбійку? І чи хтось цьому ще дивується
Британський театр знову зробив те, що британський театр робить уже багато десятиліть — переосмислив Шекспіра. Цього тижня Королівська шекспірівська компанія представила новий сезон. Найбільше уваги отримала нова постановка «Отелло». Головну роль зіграє триразова лавреатка Olivier Awards Шерон Д. Кларк.
Її Отелло — жінка і лесбійка, яка займає керівну посаду, від якої залежить безпека людей. Дія відбувається в майбутньому, коли планета переживає кліматичну катастрофу. Режисерка Монік Туко, яка працює над новим «Отелло», прямо пояснює: її цікавить не скандал, а інше прочитання історії. За її словами, Шекспір написав трагедію про людину, яка завжди залишається «іншою» в суспільстві. Якщо зробити Отелло жінкою, ця тема нікуди не зникає — вона просто набуває нового змісту.
Монік Туко
Нагадаю, що мавр Отелло був знаним полководцем із неймовірними заслугами, але у Венеції його все одно сприймали як не рівного собі через походження. Оскільки з шекспірівських часів людство суттєво переосмислило багато моментів, тодішні упередження зараз вже сприймаються як не актуальні.
Тому сучасним митцям доводиться шукати більш сучасні контексти, аби публіка точніше сприймала саму думку авторів класичних творів. До талановитого військового Отелло було упередження через мавританське походження, а до теперішньої героїні – через те, що вона темношкіна гомосексуальна жінка.
Але часто ця практика призводить до іншого ефекту – звинувачень в епатуванні, приверненні уваги і всякому такому.
Я морально підготував себе до реакцій на цю кандидатуру. Однак яким же здивуванням для мене стало, що у фейсбуку під публікаціями британських медіа я побачив адекватні думки. Здебільшого люди не проти такої інтерпретації Шекспіра.
Я був майже впевнений, що тредс зараз вибухне розповідями про «кінець театру», «повістку» і «Шекспір перевернувся в труні». Але сталося дивне, довелося відкривати старий добрий X. І ось там усе було саме так, як я собі уявляв.
Акторку Шерон Д. Кларк одразу підтримав її колега Венделл Пірс.
Ви можете пам'ятати його за ролями у фільмі про Супермена (2025) та серіалі «Прослуховування» («The Wire») (2002–2008).
Особливо «цікавими» є закиди у чорношкірості персонажа. Поспішаю ще раз нагадати, що Отелло був мавром. Але раніше і в театрі, і в кіно його часто грали білошкірі актори — і це не викликало обурення, бо було звичною справою. І Лоуренс Олів'є, і Орсон Веллс просто обмазувалися гримом. За що в наші дні їх би обов'язково кенсельнули на кілька років точно.
Якщо відкрити історію британського театру хоча б за останні двадцять років, стає зрозуміло: буквально Шекспіра там, звісно, ставлять, але ось такі переосмислення — це вже також буденність. Ну бо століттями, сотні разів іти точно по одному й тому самому тексту — це якось трішки набридає. Ромео і Джульєтта давно живуть не лише у Вероні, а й серед сучасних вуличних банд. Гамлет працює в офісах транснаціональних корпорацій. А король Лір переживає кінець світу.
І взагалі, невже після шести років існування «Бріджертонів» когось іще може здивувати «неточний» кастинг? У серіалі Netflix темношкіра Голда Рошевель грає королеву Шарлотту, хоча історики досі сперечаються навіть про можливість такого трактування історичної постаті. Та серіал ніколи й не обіцяв документальної реконструкції.
До речі, є ще одна цікава деталь. Саме Голда Рошевель, яка зіграла королеву Шарлотту, ще у 2018 році вже виконувала роль... Отелло. І також перебувала у стосунках із Дездемоною.
Та все ж таки зараз дуже багато історій, коли звичних для нас персонажів переосмислюють. І наче ж усі вже мали б звикнути, але ні. Беремо серіал від HBO «Гаррі Поттер». Після оголошення, що професора Северуса Снейпа зіграє Паапа Ессієду, в тредс не варто було заходити.
Парадоксально, але Ессієду — один із найвідоміших акторів саме Королівської шекспірівської компанії. Він роками грав Гамлета.
Британські театральні тренди вже давно виходять із принципу, який називають «кастинг без огляду на походження». Його суть проста: режисер обирає актора не тому, що він максимально схожий на персонажа з підручника, а тому, що саме він найкраще працює на конкретну інтерпретацію.
Якщо продовжувати про мого улюбленого «Гаррі Поттера», свого часу темношкіра акторка Нома Думезвені зіграла Герміону у виставі «Гаррі Поттер і прокляте дитя». Тоді соцмережі теж обурювалися кольору шкіри, але Джоан Роулінг гнівно нагадала: у книжках ніде прямо не сказано, що Герміона обов’язково має бути білою. Через кілька років ця дискусія майже зникла.
У 1826 році британська публіка теж була переконана, що театр остаточно зіпсував Шекспіра. Причина? Темношкірий актор Айра Олдрідж уперше зіграв Отелло. Сьогодні Олдріджа вважають одним із найвидатніших Отелло в історії світового театру.
Ми з Антоніною теж багато кому не подобаємося. Почекайте, через багато років ви будете вважати нас класикою!
