Хрумкіт попкорном, увімкнені телефони та залишене сміття. Кіноблогерка Інна Гордєєва — про брак культури походів у кінотеатри
Тому одягаймо білі пальта і починаємо. Бо проблемка за роки так і не вирішилася.
Отже, Інна надумала піти на новий фільм Мартіна Скорсезе «Вбивці квіткової повні» і таки пішла. Але трапилося таке, що доведеться йти ще раз. За словами кінооглядачки, глядачі в залі поводилися настільки жахливо, що по-людськи подивитися стрічку не вдалося. До того ж це був прем’єрний показ, на які зазвичай запрошують журналістів і різних знаменитостей.
Гордєєва нарікала на те, що люди нишпорили в телефонах, увімкнувши їх на повну яскравість і засліплюючи глядачів позаду. Голосно коментували те, що відбувається на екрані. Розмовляли по телефону. Голосно хрумкали попкорном та шаруділи пакетиками, які потім, до речі, не забирали. Хоча практично у всіх кінозалах одразу на виході стоять великі баки для сміття.
«Це просто неможливо. Я закривала вуха, бо сусіди поряд, сусіди зверху, внизу — люди вирішили, що вони одні на сеансі і їм можна поводити себе так, як вони хочуть. Їм все одно, який це фільм, що це за режисер, хто там грає», — каже блогерка у сториз.
На підтвердження своїх слів Гордєєва додає, що її сусіди почали вставати й виходити із зали просто під час фінальної сцени. «І я впевнена, ці люди, яким абсолютно плювати на людей та кіно, перші напишуть в своїх дуже важливих фейсбуках та твітерах: х*йня ваш фільм. Навіть не розбираючись, про що він (бо може і х*йня, але ж треба, бляха, розуміти чому!»).
Емоційно, проте актуально. Мені зовсім не хочеться писати оце старе добре: от у світі все так чудово, а у нас — вічно якась фігня. За кордоном у кінотеатрах я мала приємність спостерігати приблизно те саме. Але це не означає, що тему не варто піднімати.
Особисто у мене в топі ось такі випадки:
1. Двоє чоловіків гучно займалися сексом на другій «Німфоманці» фон Трієра.
2. На балеті, прости господи, «Євгеній Онєгін» у київській опері на найдорожчих (дуууже дорогих) місцях пані в діамантах дістала пачку з чипсами і вони з чоловіком хвилин 15 ними хрумтіли, поки Євгеній сновигав вечірками.
3. Цілий список із вистав, концертів чи фільмів, які глядачі не додивлювалися, бо за 15 хвилин масово починали виходити. Усе, щоб першими дійти до гардеробу і не стояти в черзі.
Отакі справи. Винятком, напевне, був лиш випадок, коли ми з колегами подалися пореготати з «50 відтінків сірого». Виявилося, що з такою метою прийшли всі глядачі, і ми чудово провели час, кепкуючи з цієї еротичної комедії.
Питання не лише в тому, що своїми діями та поведінкою ви можете заважати дивитися кіно своїм сусідам. А в подекуди демонстративній байдужості до комфорту інших людей навколо. Наприклад, якщо вам аж так потрібно глянути в телефон, можна поставити яскравість на мінімум і постаратися так тримати гаджет, щоб не світити всім в очі. Або відкласти дзвінок на потім чи вийти в коридор, замість перекрикувати персонажів.
А ще не дуже зрозуміло, навіщо люди взагалі в такий спосіб дивляться кіно? Йдеться про серйозні, авторські фільми, бо різні блокбастери атракціонного типу часто самі спонукають на постійне виявлення емоцій, і це зазвичай має органічний вигляд та нікому не заважає. Хоча й там, звісно, не варто зариватися. Проте якщо ми говоримо про стрічки штибу «Вбивць квіткової повні», то вони потребують уважного та вдумливого перегляду, адже автор прагне не просто вас розважити, а сказати щось важливе, щось складне, над чим ви маєте подумати і після показу.
Якщо ви не прагнете такого досвіду, то не зовсім зрозуміло, навіщо взагалі марнувати час і гроші на те, що не дасть вам абсолютно нічого? Невже ви почуєте історію нашого шановного пана Мартіна, постійно плескаючи язиками і гортаючи соцмережі? Не почуєте нічого і не дасте почути іншим. Значно дешевше і простіше просто підписатися на будь-який онлайн-кінотеатр, сидіти на дивані, обкластися бургерами та чипсами і весело проводити час із компанією під будь-яку стрічку. Адже ви однаково не будете уважно дивитися і слухати.
А якщо вдягти не одне біле пальто, а два, то можна навіть сказати, що культура кінопереглядів потребує ще й підготовки. Познайомитися з попередніми роботами режисера чи режисерки, почитати критику на них, інтерв'ю авторів і так далі.
З іншого боку, займатися вихованням глядачів повинні в першу чергу самі керівники кінотеатрів, кінооглядачі, кінокритики та кіножурналісти. І не лише за допомогою дописів у соцмережах. Деякі мережі чи окремі кінотеатри практикують лекції перед показами. На фестивалях зазвичай стрічки ще й обговорюють. Команди вітчизняних фільмів нерідко влаштовують допрем’єрні тури, спілкуючись зі своїми глядачами до та після сеансів. Це дуже хороші практики, які просто потрібно збільшувати.
Ну а в наступних наших матеріалах поговоримо про креативні способи українських театрів нагадувати глядачам перед виставою, що телефони треба перевести у беззвучний режим. Хоча це все ж не рятує від звуку повітряної тривоги. Проте часом це навіть надає виставам додаткової символічності.
Фото: інстаграм Chechevitsaaaa
