Як Іво Бобул жалівся Анастасії Даугуле на пропагандистів, які зомбували українців
Кожен із цих випусків можна брати і сміливо кидати ними у всіх, хто говорить про якийсь небачений кенселінг, який нібито відбувається в Україні. З нашого медійного простору таки зникли деякі колеги, але лиш ті, які, так би мовити, самозакенселилися. Я, звісно, про панство, яке просувало проросійський порядок денний.
Ось був такий у нас ведучий Андрій Доманський, який вів побєдобєсні концерти на «Інтері» та бідкався, що «улицы наших городов называют именами фашистских преступников», і він точно не дозволить носити їхні портрети вулицями. Нині місцезнаходження Доманського достеменно невідоме, але злі язики плескають, що він вшився з країни з початком повномасштабної війни.
Ну й дарма — міг би зараз вести на телеку щось патріотичненьке, як його колега по концертах Анастасія Даугуле. Вона, нагадаю, веде новини в телемарафоні і там же — ось це токшоу «Моя історія». І сміх, і гріх, чесне слово.
Я, між іншим, ті інтерівські концерти регулярно дивилася і мушу сказати, що інтонації Анастасії взагалі не змінилися. Колись вона м’яким голосом розповідала про воєвавших дєдов, братерство з росіянами та підбадьорювала любителів совка тим, що вони не одні. Нині з тими ж інтонаціями розповідає про злочини російських військових, перемоги — українських і разом зі своїми гостями розмірковує, а як же вся ця катастрофа могла статися? Ось, хвилинка іронії.
Між тим колишній міністр культури та інформполітики Олександр Ткаченко свого часу заявив, що Даугуле «ніколи не займалася політичною пропагандою». Це було у відповідь на заяву медійників, які вимагали відсторонити від ефірів журналістів, які себе в минулому трішки скомпрометували. На «Інтері» повідомили, що немає «жодних сумнівів ні щодо її професіоналізму, ані щодо її проукраїнської громадянської позиції, яку Даугуле публічно неодноразово заявляла». Сама ведуча назвала заяву колег «полюванням на відьом».
Нині до Анастасії на програму «Моя історія» приходять цілком собі поважні люди, щоб поговорити про війну. Останнім на цей момент став співак Арсен Мірзоян. Гість він, будемо щирі, доволі складний і закритий, тому цікавої розмови, як на мене, не вийшло. Він говорив, що «артисти — це совість нації», і критикував колег, які «змагаються в патріотизмі». А загалом Арсен, здавалося, просто хотів швидше звалити.
Інша річ — Іво Бобул. Пан Іво впродовж програми розповідав, яка важлива його праця, як він потрібен народу, що треба виховувати свого глядача і що кращого дуету, ніж його з Лілією Сандулесою, Україна не бачила. І пообіцяв, що невдовзі вони знову виступатимуть разом.
Але найбільш іронічними були його репліки про різних падлюк, які тягли сюди війну, зомбували людей. А ще про тих, хто взяв і перефарбувався. Мовляв, його, Іво Бобула, таким не надуриш, бо він цих негідників бачить як облуплених. Ось що він каже про російську медійну пропаганду:
«Я не розумію тих людей, які казали, що ми — брати. А тепер війна, і я не розумію, що вони там роблять. Це пропаганда. Я просто не розумію, навіщо так робити. Весь світ налякали — світ налякався».
А ось про артистів, які спочатку виїхали з України, а потім повернулися: «Багато поїхали у найперші дні і чекали, що буде. Я знаю усіх цих, хто поїхав. Раз — і немає. А потім повернулися. Швиденько зробили свої жовто-блакитні речі — і зараз вони на сцені».
Хто на сцені, а хто у кадрі. Висновок із цього можна зробити наступний: хоч би що журналісти (чи пропагандисти) творили до повномасштабного вторгнення, вони можуть сміливо продовжувати свою роботу. А на будь-які закиди завжди будуть зустрічні звинувачення в агресивності та хейті. Ну або старе-добре «ви нам просто заздрите». Актуальне у всі часи.
Фото: кадри з програми «Моя історія»
