Чем занимаются журналисты-телевизионщики, кроме работы? (ОПРОС)
Время от времени мы с Мусей отыскиваем на просторах интернета стихи, песни и другие произведения наших коллег, а затем всем рассказываем о них в рубрике «Таланты наших медийщиков». Как оказалось, не только сестры Катасоновы следят за творческими порывами украинских журналистов.
На днях мы получили письмо от нашей читательницы Натальи Красненковой, которая написала сразу о четверых журналистах-телевизионщиках, которые посвящают творчеству свободное от работы время. Как это удается Ольге Кашпор, Ирине Скосар, Станиславу Ясинскому и Татьяне Коваленко, читайте дальше:
«Вони працюють у телевізорі, а в позаробочий час продовжують працювати «для душі». Пишуть казки, вірші, прозу, знімають авторські світлини. Вони фільмують життя. Талановито та неперевершено, як на мене. Так, що іноді думаєш, що оце саме їхнє хобі може вичавити колись на другий план основну професію журналіста чи репортера. Адже в цьому власному просторі можна творити без урахування шести «с» і одного «г», без півтори хвилини на донесення власних думок. І головне, в цьому просторі емоції важливіші за факти.
Ольга Кашпор, журналіст «ТСН-Тиждень» («1+1»)
- У меня два основных хобби: проза и вязание. По сути, они похожи. В одном случае плетутся слова, в другом - нити. И там, и там получается вещь. И там, и там хочется, чтоб вышло красиво, гармонично и чтобы грело.
Время для всего этого приходится нагло красть - у работы, дома и дороги. Вяжу в машине, когда муж за рулем, по дороге на съемки, в ожидании интервью, иногда прямо на работе - во время летучки, например, или уже поздно вечером, когда сынишка засыпает. С писательством в этом смысле еще сложнее. Оно требует полного погружения, абстрагироваться получается крайне редко, дома вообще никогда. Поэтому пишу на работе, начальству - на заметку)). Вдохновляюсь наблюдением жизни. И результатом. Получилась красивая вещь - хочется делать еще.
Вязанием точно зарабатывать не собираюсь. А писательством - очень хотела бы. Моя мечта сидеть в домике на берегу моря, писать книги, получать за это такие гонорары, которых бы хватало на домик у моря и на безбедные творческие каникулы между книгами. Я бы с радостью поменяла телевидение на такую перспективу. Но пока не пыталась продать ни строчки. Коллеги, друзья, семья - читают, лайкают. Есть маленький фан-клуб, что подстегивает продолжать.
Почитати позаробочі твори Ольги Кашпор можно тут - http://chtivo.org/
Ірина Скосар, журналіст програми «Репортер» (Новий канал)
- Думки, вірші, історії, казки. Усе це записую років із семи. Воно просто «пре». «Лізе», само по собі. А з народженням доньки перемкнуло на казки. Навіть не пам'ятаю, з чого усе почалося.
Здається, так: «Мам, казочку!» Лежу, майже засинаю, і щось плету... Причому іноді так виходило по ролях, із підключенням усіх ймовірних таємних акторських здібностей. Мала хіхікає. Потім на біс просить. Стала записувати.
Мені б таку «творчу відпустку». Щоб тиша, галявинка, повний холодильник «вкусняшки»... Я б тоді до ладу довела, дописала, дочистила усі маленькі шедеврики, що в мене накопичилися. Бо, звісно, «на потворіть» часу нема. Буває, дорогою додому чи на роботу вигадую щось. Пакую в пам'яті. Аби потім записати. А вночі краду в себе сон...
Донька і надихає. Уся ж бо казкоманія пішла ВІД неї і ДЛЯ неї.
Чи проміняю журналістику на казки? Ну, може, на пенсії? Засяду вдома і писатиму тишечком. А зараз я така дзиґа. Щодня мені потрібні емоції, події, люди, їхні характери, враження, переживання, картинки. З усього цього міксу і народжується моє «писання».
Заробити на книжках? Ну, люди ж якось заробляють. Значить - можна. До книжок, зокрема до дитячої літератури, в мене таке чуйне-пречуйне ставлення. Звісно, я б тішилася з того, якби мої казки і великим тиражем, у стилі «А-ба-ба-га-ла-ма-ги».
Я, до речі, Малковичу давала читати. Він сказав, що приємно здивований. Просив про себе нагадувати. І таки маю намір нагадувати. Колеги знають, я ж така, як «бронєтранспортерчик», коли чогось захочу...
Мама тішиться. Даша минулого року, з власної ініціативи, роздруківки в садок носила, аби виховательки читали вголос дітям. Нещодавно принесла мою першу книжечку в школу - вчительці подарувала. Видати самотужки казку мене брат умовив. Діяли сімейним підрядом. Ілюстрації та верстку сестри робили.
Проспонсорувала видання бабуся. Друзі допомогли провести презентацію та активно взялися поширювати перший наклад. На подарунки для малечі книжку вже придбали Фонд Дениса Силантьєва, Український фонд «Здоров'я». Частинку накладу в Макіївський сиротинець відвезла Вікторія Джарти, а Український Ротарі-клуб зробив мою книжку презентом у своїх благодійних програмах. Наразі я маю замовлення від одного фонду. Пишу казкову трилогію. Обіцяють видати збіркою.
Придбати історію про «Пічека та вовняні шкарпетки» можна в Арт-клубі «Счастье», в кафе «Бабуїн» та магазині цікавої дитячої книги «Чуланчик»
Станіслав Ясинський, журналіст «ТСН-Тиждень» («1+1»)
- Уличная и портретная фотография. Я ношу с собой фотоаппарат уже лет семь. Не цифру, а маленькую железную камеру, заряженную черно-белой пленкой. В этом есть некая магия - не видеть результата до того, пока ты не доснимешь всю пленку, не заправишь ее в бачок и не зальешь проявитель с фиксажем.
Когда ходишь с камерой, то начинаешь понимать, что улицы полны красивых людей, интересных, ярких и мощных людей, многие из которых просто давно не улыбались. Я стараюсь никогда не прятать камеру в сумку или оставлять дома - как только такое происходит, вокруг сразу начинает происходить такое, что ты хватаешься за голову и говоришь себе: черт, где твой фотик?!
Вдохновение - в работах людей, которые в основном уже давно в другом мире. Современная фотография стала слишком искусственной и, как по мне, завонялась под слоями целлофана, глянца и гламура.
Вряд ли хобби вытеснит профессию: я много фотографирую в тех местах, куда меня заносят съемки моих репортажей. К тому же, уважая профессиональных фотографов, я вижу их страшную усталость от всего того, на что они направляют объективы в рабочее время.
Несколько раз я продавал фотографии, отпечатанные руками. Пару работ просто украли прямо с выставки, и теперь очень приятно, что кто-то рисковал из-за моих фоток. Чтобы торговать черно-белыми фотографиями, изготовленными вручную, нужно снимать то, что люди захотят повесить на стену. Специально к этому стремиться - значит менять подход к фотографии. Этого я делать не намерен.
Жена сокрушается, когда видит, сколько пленки я угрохиваю впустую, пока она (тоже фотограф) вдумчиво снимает один-единственный удачный кадр. Сын уже четко знает, какие рожицы нужно строить в кадре, а коллеги видят в этом очередное чудачество.
Познайомитись із роботами Стаса можна ось тут.
Тетяна Коваленко, кореспондент ТСН, ведуча прогнозу погоди на «1+1»
- Моє хобі - жити і творити! Тому у вільний від роботи час або й під час... я люблю перевтілюватися у своє друге я - Келю Ликеренко - і дозволяти фантазіям бешкетувати. Я пишу еротичну поезію. Тобто, взагалі пишу поезію, але вона чомусь виходить еротичною. Часом, порнографічною і геть нецензурною! Щось можна почитати людям, а щось - лише Тетяні Коваленко. Це навіть не хобі (як справа, якою подобається займатися), це половина мене! У мене навіть немає вибору! Я люблю цю половину).
Часу на натхнення у мене нема. І що більше немає часу, то більше натхнення! Вірші про секс - це як оргазм: ніколи не з'являється тоді, коли його напружено чекаєш! Творю тоді, коли хочеться. Це як поїсти чи покакати. Тільки там потрібні якісь умови і засоби. А тут... відчуваю, що не написати те, що крутиться в голові, не можу, дістаю мобілку і пишу. У транспорті, на зйомках, посеред ночі і посеред буденного хаосу. Я можу втекти в себе скрізь! Із фантазій, які породжує саме життя, емоції, близькі люди. Коханий хлопець є вагомим стимулом усіх фантазій! Але найбільше натхнення - в мені самій!
Може, й витіснить. Але вони можуть уживатися в журналістиці теж (Келя і Тетяна, я маю на увазі). Хоча нині помічаю, що більше затребувана на ринку як поетеса, а не журналістка. Новини - річ однотипна і часто не несуть позитивних емоцій... нині мені складно поринути в них із задоволенням.
Прогноз погоди - це чудова позитивна цукерка, яка мене змушує працювати без сну і заохочень. Але виходить в ефір у такий час, що я сама вже місяцями на себе не можу натрапити, щоб бодай почути, як мої вірші та вітання звучать по цей бік екрану.
А от як еротична поетеса, яка по-справжньому і щиро віддається у творчості, відчуваю, що я цікава людям саме такою. Мене почали кликати на приватні вечірки, в ресторани, на дні народження і корпоративи! І слухають із таааким зацікавленням!
Опісля чоловіки цілують руки, жінки часто дарують подарунки. Спочатку було ніяково. А нині у мене вже є, так би мовити, фан-клуб по всій Україні. Та й на Львівському книжковому форумі еротично-поетичні вечори збирають усе більше цікавих. Певно, є сильні емоції, якими автору й читачу хочеться поділитися і які хочеться виплеснути! Я готова брати в цьому участь.
Можна, звісно, гроші це теж енергія. І хоч не настільки сильна, бо дуже плинна... Якщо люди вирішують саме нею поділитися, бо не мають нічого іншого, це теж прояв любові... Утім, що стосується того, чим розпоряджаюсь не я (думаю, талант та здібності даються нам від Бога та Природи), волію не перетворювати творчість на базар чи милостиню. У душі немає цінників!
Тато і мама, здається, досі не вірять. Вони дивно дуже сприймали мою участь у поетичних рухах, починаючи з першого класу школи. А нині, коли тато прочитав мою першу еротичну збірку, взагалі констатував мамі, що не знав, що в нього така дочка (сестра поділилася підслуханим). Бабусі, видно, що гордяться мною, але про мою поезію ніколи не говорять. Більше балачок на тему «заміж та діти», резюмуючи: «Як ти вже ТАКЕ пишеш...»:)
Колеги? Чесно, думку більшості навіть не знаю. Мій шеф-редактор, здається, страшиться моїх віршів, бо не упускає нагоди мене підколоти: «Опять эти стихи?..»
А друзі стежать за кожним новим віршем, приходять послухати, де б я не читала (навіть у Львів приїздять), і займаються популяризацією мене, включно з тим, що у будь-якому ресторані чи клубі можуть оголосити мій виступ, навіть не попередивши мене!). Багато творів вони знають напам'ять, тому роблять замовлення, що за чим читати. Еротична поезія - це гра мого тіла і душі, яку я так люблю, що сприймаю з правилами і без!
Насолоджуватися еротичною поезією Тетяни Коваленко можна на сайтах poetryclub.com.ua та kelia.mow.fm
