Головний літературний тригер українців. Соцмережі вибухнули після знесення пам'ятника Булгакову
Напередодні як грім серед ясного неба журналістка й ведуча Суспільного Катерина Некреча опублікувала відео, на якому комунальники прибирають пам’ятник Михайлу Булгакову.
Ця подія не мала жодного шансу відбутися непомітно, аби одного чудового ранку ми просто прокинулися, а на Андріївському узвозі Булгакова вже нема. Усі точно мали бути готові до цього. Нагадаю, що ще у грудні 2025-го Київрада ухвалила рішення прибрати пам’ятник, бо Український інститут національної пам’яті зробив висновок, що Булгаков є символікою російської імперської політики.
Ну що ж, з ліричним відступом завершуємо, переходимо до головного — соцмереж. Ось там справжній смак.
«Панаєхалі з провінцій»
Під популярними дописами ті, хто проти знесення, малюють таку картину: Булгаков — киянин, хороший письменник, частина історії міста. А ті, хто цього не розуміють, — шарікови, які «понаїхали» з провінцій.
На противагу їм комунікаційний експерт Ярема Дух написав, що любити Російську імперію та Київ одночасно — означає любити Київ у складі цієї імперії.
Історик та співавтор ютуб-каналу «Історія без міфів» Владлен Мараєв пропонує влаштувати тест для захисників пам'ятника.
Частина цих самих захисників Булгакова з текстами українських авторів справді добре знайома. І в них є свої запитання до опонентів.
А ще Лузіна в іншому дописі дає цитату Віталія Кличка 2010 року, де він каже, що Булгаков — один з його улюблених письменників. Далі — цитата Зеленського 2021 року, де він називає Булгакова українським письменником, якого «ми нікому не збираємося віддавати». Також вона дивується, чому в «Дії» не було жодного опитування киян щодо знесення пам’ятника, і висловлює переконання, що «шарікови чудово розуміли, що рахунок був би розгромним».
Але стосовно позиції мешканців столиці є й інша думка. Мовляв, захисники цього пам’ятника можуть обурюватися лише в інтернетах, а на реальний захист не здатні. Бо, мовляв, є типовими представниками «радянської інтелігенції», які не люблять активні протести, а самих активістів зневажають і обов’язково називають скандалістами і «швондерами».
Ми можемо також порівняти дві петиції на сайті Київської міської ради, опубліковані майже одночасно. За усунення пам’ятника з публічного простору проголосували 6100 людей. За зупинення знесення — 2836. Ось, до речі, журналіст і військовослужбовець Олександр Рудоманов теж пише про відсутність активності, але трохи в іншому ключі. І його думка є також досить популярною.
Суперечки навколо Булгакова — це насамперед дискусія про деколонізацію свідомості, оскільки багато українців отримали освіту, де російська культура подавалася як головна й «вища», пише журналістка Мирослава Барчук.
Філософ Олексій Панич називає роман «Майстер і Маргарита» «найпотужнішим антирадянським твором».
Із цим приходить сперечатися Юрій Макаров. Також популярним є трактування, що у «Майстрі та Маргариті» Булгаков загравав зі Сталіним і виправдовував «сильну руку».
Одна з найяскравіших та основних дискусій стосується того, українофоб Булгаков чи не українофоб. Журналістка Яніна Соколова вкотре розписує по пунктах, чому українофоб:
Цій думці гаряче опонує головна редакторка «Бульвару Гордона» Юлія П’ятецька. Її допис доволі популярний і довгий, тому ось вам посилання, а я поцитую:
«Булгакова звинувачували багато в чому, але нікому ще донедавна на думку не спадало, що оповідання "Я вбив" "закликає до вбивства українців". Але це оповідання нарешті "прочитав" Інститут пам'яті, і з'ясувалося, що там Дугін і Скабеєва...
...Про те, що Ступка Майстра грав на сцені Театру Франка, експерти не рекомендували забути? Як і те, що Булгаков видавався роками у незалежній Україні та перекладався українською, що у Києві кілька років проводився Булгаківський фестиваль, що вистави за його творами йшли роками та десятиліттями на українських сценах, у тому числі українською мовою.
У цей час Інститут пам'яті, заснований 2006-го, вже існував. Як так вийшло, що експерти стільки часу проштовхували фашистські наративи Булгакова? І схаменулися майже через 20 років. Несподівано прочитавши одним місцем оповідання "Я вбив". Критик Латунський нарадив?
У "Я вбив" лікар Яшвін убив садиста-полковника Лещенка за те, що той садист. Чи не може людина з прізвищем Лещенко бути садистом? Чи Булгаков спеціально підлаштував прізвище? Як щодо прізвища Чавункін? Чи немає у цьому русофобії? Прізвище Швондер Булгакову вже згадували, звинувачуючи зрозуміло у чому. А в русофобії чомусь досі не звинуватили. Хоча такої кількості карикатурних, дурних і огидних росіян з російськими прізвищами не в кожного російського письменника зустрінеш».
Булгаков і молодь: «Це той, що “Муму” написав?»
Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос пише, що десь у глибині душі розуміє тих, чий пубертат увінчався захопленням Булгаковим.
І в коментарях помічаю думку, що молодь зараз і не читає цього письменника.
Звичайно, є винятки. Але як представник молоді особисто навіть не пам’ятаю, чи читав щось із Булгакова, хоча у мене в школі й викладали російську літературу. Сьогодні ж, запитавши свою колегу (їй 19 років), яка збиралась їхати знімати матеріал про демонтаж пам’ятника, я почув у відповідь: «Булгаков — це той, що "Муму" написав?».
Комік, скандал і пам'ятник
Скандальний комік Фелікс Редька, звичайно ж, вирішив «поіронізувати» про знесення пам’ятника:
Але в цю гру можна грати вдвох — і в коментарях уже жартують із самого Фелікса.
Комік часто потрапляє в такі скандали. Судячи з усього, робить це навмисне. Але я бачу, що тема Булгакова усе ж болить Феліксу, бо про знесення пам'ятника він «мріяв» ще з січня.
Хто ще висловився
Невдячні. Що ж, більше нічого й не може сказати Денис Гороховський, шефредактор порталу «Українські новини». Він, до речі, внесений порталом Texty в базу псевдосоціологів та прихованих піарників.
От хто не погодиться з дописом Дениса Гороховського, так це колишній очільник Інституту національної пам’яті Антон Дробович. Він пише, що демонтаж пам’ятника — це не акт цензури чи вандалізму, а законне рішення громади щодо того, кого вона хоче бачити у своєму публічному просторі.
«Цікаво дивитися, як “ковбасить” прихильників Опанасовича. Особливо болісно їм, коли починаєш ставити уточнюючі питання. Їх просто трясе, бо образ шаріковців розсипається, а постає образ спокійних, терплячих і дуже адекватних нас — і дуже стрьомних та непослідовних московитів / москвомірців. Їм дуже важко визнати, що кияни мають всі підстави і право прибрати пам’ятник тому, хто зневажав українців, зі свого простору.»
У коментарях помічаємо екснардепа Артура Білоуса. «ПолітХаб» зазначає, що він був помічений у 2021–2022 роках на ефірах телеканалу «Наш» Євгена Мураєва.
Гарік Корогодський — майбутній мер?
Ще один допис, який викликав бурхливі обговорення в мережі, належить бізнесмену Гаріку Корогодському. На згадку про пам’ятник він навіть перейшов на російську.
У коментарях люди здебільшого підтримують його. Дехто навіть чекає, коли він стане мером.
Варто лише нагадати про скандал 2023 року, коли учасники гурту Latexfauna скасували виступ Корогодського на своєму заході, — і все через висловлювання бізнесмена, які викликали загальне обурення. Ось тут «Антоніна» писала детально.
У коментарях під дописом Корогодського також зʼявився скандальний нардеп Бужанський.
Коментарями він не обмежився і зробив ще й допис. Чомусь про Мазепу.
Що ж до допису Корогодського, то його, звісно, взялися активно обговорювати в усіх можливих соцмережах. Головна редакторка сайту NV Юлія Мак-Гаффі пише, що колись захоплювалася Булгаковим і не тільки. Але часи вже не ті, тому пан Корогодський трішки дав кринжі.
Військова Аліна Михайлова висловилася трохи радикальніше:
Окрему нішу займають жарти. Моє улюблене відео — від блогерки та співачки Тучі та блогера Артема Марева.
Варті уваги й ілюстрації від Максима Паленка.
Андріївський узвіз стоїть. І, схоже, якось переживе. А от соцмережі — ні. Там Булгаков житиме ще дуже довго. Тому готуймося.
