Як шукати українську школу в Києві: інструкція з п'яти спроб від журналістки Христини Коціри
Христина Коціра, яка нещодавно очолила команду сайту «Слідства.Інфо» шукала для доньки школу в Києві, де діти хоча б трохи говорять українською. І після прочитання допису, в нашій редакції склалося враження, що шукати усіляких подкидьків і корупціонерів легше.
Тож, спроба перша. Донька йде на пробний день – і не лишається в цій школі. Причина проста: усі діти в класі російськомовні.
Спроба друга. Христина прямо питає в адміністрації й вчителів: скільки дітей у класі говорять українською? Їй кажуть – 50/50. Насправді з тридцяти дітей українською не говорить жоден.
У цій школі знаходяться ще двоє показових персонажів. Перший – вчитель історії України. Він не любить Львів, бо там, за його словами, погано ставляться до російської мови, а сам він російськомовний киянин. А ще, каже він, російська дуже функціональна: нею можна порозумітися навіть в Узбекистані.
Другий – шкільний психолог. Він ставить дітей у коло, виводить у центр єдину україномовну дитину й питає її: чому люди переходять на російську, чому ти сама переходиш, чим росіяни відрізняються від українців?
Є в цій історії і хороший приклад: класна керівничка послідовно наполягає на важливості української. Вона розповідає власну історію – коли до неї додому прийшли росіяни й сказали: «Ми ж с вамі на одном язикє разгаваріваєм, паєтаму прішлі вас спасать».
Спроба третя. Школа територіально незручна, зате на сайті й у договорі написано прямо: українська мова – цінність закладу. На практиці з п'ятнадцяти дітей у класі україномовна тільки одна. Українську тут використовують формально – лише на уроках, як обов'язковий елемент. Щойно лунає дзвінок – усі одразу переходять на російську.
Спроба п'ята (четверту Христина в дописі не описує). Тут батьки й учителі принаймні чесні: з дванадцяти дітей четверо – з україномовних родин, решта переходить на російську, щойно виходить за межі уроку. Причину пояснюють просто – серед підлітків це вважається модним і «молодьожним», а вчителі просто не знають, що з цим робити.
Допис набрав понад тисячу лайків і двісті коментарів (на момент написання тексту). Здебільшого батьки радять перевірені школи, де в них таких проблем не було, або діляться власним досвідом – коли російська домінує на перервах навіть там, де на уроках усе гаразд.
Військовослужбовиця й комунікаційниця Патронатної служби 3-го армійського корпусу коментує історію з учителем і психологом доволі відверто.
Журналістка Громадського Діана Буцко теж не змогла оговтатися від психолога з розповіді Коціри.
Журналіст Тарас Прокопишин пише, що саме така картина, як описала Коціра, в його в голові щоразу, коли йому радять переїхати в Київ.
Журналістка «Української правди» Ольга Кириленко каже: панування російської – один із факторів, який лякає її, коли вона думає про те, щоб колись мати дітей.
Її колега Тетяна Даниленко зізнається, що на початку повномасштабного вторгнення була впевнена – її молодша дитина з таким точно не зіткнеться.
Журналістка й ведуча «Еспресо» Леся Вакулюк наводить приклад: коли її пасербиця навчалася в школі, вона була однією з двох дітей у класі, які говорили українською. Друга при цьому власної української соромилася.
Засновниця школи української мови Леся Дуда пише у коментарі: дитині перейти на українську допомагає передусім те, що до процесу підключаються батьки.
Мій 11 клас на Луганщині припав на початок АТО. Я закінчив школу з відмітками в атестаті про знання російської мови та літератури – хоч формально вона й була завуальована під зарубіжну. Хоч вбий, не пам'ятаю, щоб ми читали, наприклад, європейських письменників, зате, на жаль, пам'ятаю "Войну і мір", "Муму" і навіть рядки з "Бородіна". Водночас я радий, що сьогоднішні діти про це нічого не знають. У Києві часто бачу школярів середніх класів, які їдуть додому в транспорті й спілкуються між собою українською – хай навіть про якийсь "сікс севен", але українською.
Утім, тішитися зарано. Минулорічне дослідження щодо функціонування державної мови в освітньому процесі показує: 82% учнів в Києві порушують мовне законодавство на перервах, а 66% – навіть під час самих уроків.
