В очікуванні кіномахачу. Оксана Забужко ввійшла до складу журі Berlinale разом із шанувальником Путіна і Трампа

В очікуванні кіномахачу. Оксана Забужко ввійшла до складу журі Berlinale разом із шанувальником Путіна і Трампа

Чекати вже недовго — фестиваль стартує 15 лютого.
В очікуванні кіномахачу. Оксана Забужко ввійшла до складу журі Berlinale разом із шанувальником Путіна і Трампа
В очікуванні кіномахачу. Оксана Забужко ввійшла до складу журі Berlinale разом із шанувальником Путіна і Трампа
1 Лют 2024
0
1472

Шанувальника звати Альберт Серра, і він — іспанський режисер. Відомий, талановитий, але з політичною рефлексією рівня Роджера Вотерса і Ларса фон Трієра. Ось як він пояснює своє захоплення Путіним і Трампом: «Це персонажі, які виходять за межі фігури політика, який прагне лише консенсусу». Більшість же політичних діячів, на його думку, «ховаються в консенсусі та нічого не вирішують».

А в 2023 році режисер оголосив, що зніматиме документальний фільм «Поза цим світом», у якому досліджуватиме суперництво між США та Росією на прикладі війни в Україні. Судячи з синопсису, дослідження це починається з питання санкцій і як його можна «вирішити».

У зв'язку з цим і знаючи войовничий характер пані Оксани та її любов до боротьби з російськими впливами, хочеться попросити в організаторів Berlinale зробити обговорення журі відкритими. Вони цілком мають шанс бути цікавішими за деякі стрічки. Можна було б написати, що я співчуваю панові Серрі. Але, звісно ж, ні. Чекаємо. До складу журі також увійшли Люпіта Ніонго, Брейді Корбет і Крістіан Петцольд. 

Проте далеко не всі представники нашої кіноспільноти зустріли цю новину позитивно. Радше здивовано та збентежено. Усе ж пані Оксана не має стосунку до кіногалузі і вже кілька разів наражалася на критику через свої висловлювання про кіно. З найяскравішого —  ось цей есей на сайті «Радіо Свобода» за березень 2012 року. Тоді Забужко доволі різко писала про критиків (і кінокритиків) стрічки Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» і навіть підозрювала їх у роботі на ворожі сили. 

«І якщо оцінка в стилі зневажливого “ню-ню” сама собою ще ні про що не свідчить, крім культури рецензента (про українські книжки в нас нерідко одписуються таким “чвирком крізь зуби”, навіть не читавши!), то аґресія вже інтриґувала не на жарт: що як що, а цю “зачеплену за живе” інтонацію я впізнаю нюхом крізь будь-який текст, як натасканий на наркотики вівчур (шістнадцять років чую її на власну адресу!).

Словами її можна перекласти як поданий “своїм” — тим, хто зацікавлений у збереженні статус-кво, — крик остороги: “Ґвалт! Подія!” — після чого зацікавлені (Надєжда Мандельштам називала таких “людьми охорончого типу”) всім миром навалюються на потенційну “подію” з подушками й душать її в сповиточку, аби, крий Боже, не набула ширшого розголосу (“та яка там подія, тьху, знайшли про що говорити!”). І, треба сказати, переважно це їм удається: “крізь вогонь”, у будь-якій галузі, в нас проходять одиниці»

Варто сказати, що така реакція була доволі популярною тоді, на початку відродження українського кіно. Та й зараз теж можна почути схожі думки. Мовляв, якщо кіно про Україну, наші звитяги та важливі моменти в історії (одним словом — патріотичне), отже його критикувати не можна. Бо будеш рукою Кремля, не патріотом і любителем усіляко перешкоджати розвитку національної свідомості. Більшість же кінокритиків (і велика частина глядачів) звертають увагу перш за все на художню та інтелектуальну цінність фільмів та не вважають патріотичність індульгенцією. 

Зрештою, надалі ми спостерігали в нашому кіновиробництві цілу лавину робіт, які прямо спекулювали на різних героїчних темах, знімаючи відверто слабкі стрічки і (за моїми спостереженнями) не маючи жодних ніжних почуттів чи інтересу до нашої країни. Просто вони добре знали, що навіть демонструючи поганий результат, завжди знайдуть підтримку у глядачів із такою ж позицією, як у пані Оксани. І за нею завжди зручно ховатися. Нині ж ми бачимо ситуацію у своєму апогеї та постійні дискусії навколо явища «байрактарщини». 

А відносно нещодавно в кінотусовці бурхливо обговорювали допис письменниці про стрічку «Памфір», яку вона критикувала за «обдерті хати» та бідні села. Хоча водночас зауважувала високу художню цінність картини. 

«Найкоротше це сформулював колись Майкл Щур — “люди бідкаються”. І кіно — теж бідкається. Кілька років тому, коли всі дивились і обговорювали “Спіймати Кайдаша”, найв'їдливіша частина публіки була завважила: мовляв, а чого це в Кайдашів у хаті й коло хати таке вбожество, коли в домі троє дорослих чоловіків мають свою СТО, на якій гарують не покладаючи рук?..

Тепер те саме питання викликає “Памфір”, тільки тут це видовище люто-злиденного, Стефаник би плакав, захряслого в непролазній грязюці, гейби десь під Пензою чи Костромою, буковинського села, де всі мужчини — або на заробітках, або “на контрабасі”, вже ріже впоперек драматургію й сюжет: ДЕВ'ЯТЬ років ось такий красень-герой був у Європі на заробітках — і все, що привіз синові за 9 років, це РОВЕРА?! І автор хоче, щоб я (а не рецензент Le Monde чи Guardian) у це повірила?..»

До речі, особисто я вірю. Влітку кілька разів їздила в Чернівці на кінофестивалі. Машиною, через багато різних сіл, і картинка там була точно такою, як у «Памфірі». Ну а в реакціях кінематографістів на цей допис Забужко найчастіше зазначали, що не треба тут письменникам диктувати, як саме знімати стрічки. Бо в авторських роботах люди зображають обставини так, як їх бачать. І, безумовно, згадували румунську нову хвилю (без неї — ніяк), де режисери зазвичай показували свою країну як смітник із дурнуватими правилами життя, але мали шалений успіх на кінофестивалях. Завдяки гарній драматургії та цікавим дослідженням життя людей. 

Уже ближче до вечора, із розгортанням дискусії, можна побачити зовсім різне ставлення до такої кіномісії Оксани Забужко. Одні представники спільноти дивуються і пишуть, що письменниця не так добре розбирається в кіно, щоб аж бути у складі журі такого поважного конкурсу. Інші ж твердять, що навпаки — пані Оксана встигає стежити за основними кінотенденціями і чудово виконає своє завдання. Ну а в чому перші й другі сходяться, так у тому, що Забужко точно наваляє всім любителям «русского міра» (яких на Берлінале завжди вистачало) і максимально ефективно донесе до публіки нашу політично-культурну повістку. Разом із кінематографістами, фільми яких братимуть участь у фестивалі. 

 

Фото: фейсбук-сторінка Oksana Zabuzhko

«Детектор медіа»
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Щодня наша команда готує для вас якісні й актуальні матеріали, які допомагають медіа в Україні ставати кращими. Ми будемо вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваші пожертви – це можливість робити ще більше.
Спільнота ДМ
Інше у цій категорії
Лєна Чиченіна
«Антоніна»
А ми тішимося, що нарешті до пані Ірини дійшли новини кінця травня.
11 Лип 2024 18:00
756
Лєна Чиченіна
«Антоніна»
Святкують, щоправда, дуже насторожено.
05 Лип 2024 21:45
6 193
Лєна Чиченіна
«Антоніна»
Щоправда, це не єдина претензія містян. Також турбує питання вирубки лісу.
04 Лип 2024 13:00
479
Катерина Городнича
«Антоніна»
Редакторка видання NV Ольга Духнич запостила обкладинку наступного паперового журналу і отримала несподівані претензії.
03 Лип 2024 18:40
1 781
Катерина Городнича
«Антоніна»
На вихідних у соцмережах розгорівся черговий срач. Стендаперка Лєра Мандзюк, спілкуючись з асистенткою вчителя в аудиторії, ляпнула, що та допомагає «тупеньким дітям».
01 Лип 2024 22:00
43 049
Лєна Чиченіна
«Антоніна»
Так, це відбулося насправді.
28 Черв 2024 21:30
3 867
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду